Розділ 12

— Привіт, я Брігі, — зрозумівши, що варто рятувати ситуацію, Брігі простягнула свою руку Матвієві.

— Матвій, — він дещо здивовано відповів на легке рукостискання.

— Все гаразд з карткою? — швидко запитав Олег. — Ти щось довгенько був у сервісному центрі.

— Так, все в порядку, — зметикував Матвій. — Ви вже закінчили?

— Зараз будемо збиратися додому, — Василь непомітно кивнув на дівчат.

— То ви вже вільні? — раптом спитала Брігі. — Якщо так, може вип’ємо десь кави всі разом? Люблю спілкуватися з іноземцями та заводити нові знайомства.

— Що ти робиш? — норвезькою спитала Кейя, намагаючись зберегти свій звичний усміхнений вигляд.

— Кейє, наші справи точно зачекають, — англійською відповіла Брігі, сліпуче всміхаючись хлопцям.

— А картина? Ти ж мала її забрати? — голос Кейї відчутно затремтів.

— Заберу, не хвилюйся, — Брігі кинула на неї короткий погляд і знову поглянула на хлопців. — Я досі чекаю відповіді.

— Хіба можна відмовити такій жінці? То смертний гріх, — всміхнувся Олег.

— А дружині зраджувати тоді що? — норвезькою спитала Кейя, але зверталася вона радше сама до себе, аніж до когось з присутніх.

— Дякую, та я додому поїду, — відповів Матвій.

— Чого ти, Матвію? — всміхнулася Брігі.

— Боїться, що осліпне од вашої вроди, — насмішкувато мовив Олег.

— Скандинавські красуні не засліплюють, вони просто мовчки крадуть чоловіче серце у свій льодяний полон, — пронизливий погляд Брігі впав на Матвія.

— Нічого собі, — присвиснув Олег.

Василь теж з усмішкою подивився на Брігі, певно роздумуючи, що ж їй на те відповісти.

— Ну, Матвієве серце вкрасти навряд чи вдасться, бо воно не тут, а в Україні лишилось, — продовжував своєї Олег. — Він у нас одружений і до того ж вірний.

— Он як! — зіграла цілковите здивування Брігі. — А ти, Олег?

Кейя ніяк не могла второпати, що Брігі витворяє, але вже навіть вмішуватись бажання не було. Її зненацька охопила гірка печаль та байдужість до всього.

— У мене все складно, — Олег підхопив куртку. — То кава вже відміняється?

— Чого б це? — здивовано вигнула брови Брігі. — Я ж не на побачення запрошую, а на дружні теревені в одну чудову місцину.

— Тоді поїхали, — згодився Василь. — Не завжди випадає честь випити кави з нашими замовниками.

— Ще жодного разу не запрошували на каву, якщо чесно, — додав Олег. — Щоправда Кейя пригощала нас кавою тут і дуже смачною до речі.

— Кейя у нас така. Добрішої, щирішої та більш добросердної людини ви по всій Норвегії не знайдете, — гордо заявила Брігі.

— Припини, — Кейя роздратовано закотила очі. — Бажаю гарної кави та веселого вечора.

— О, ні-ні! Якщо я поїду одна, то справді буде схоже на побачення, — підморгнула Брігі. — І хоч мені то й що, бо я птаха вільна, а от хлопці ж одружені все-таки. А якщо ти поїдеш, то все буде чемно і по-товариськи. Кейє, не будь бабцею.

Кейя хотіла крізь землю провалитися від тієї розмови, від тієї ситуації і від того, що робила Брігі. На зміну печалі прийшов гнів, бо здавалося, подруга справді вирішила посміятись над нею і перетворити її становище на циркову виставу.

— Ці двоє, мов два чобота пара, — скорчила гримасу Брігі, поглядаючи на Матвія та Кейю. — Ми ж живемо не в добу Середньовіччя, де навіть погляд на чужого чоловіка чи жінку прирівнювався до зради.

— Це точно! — підтвердив Олег.

Василь засміявся, прямуючи слідом за Брігі та Олегом до ліфта.

Кейя безпорадно прихилила долоні до щік, намагаючись не дивитись на Матвія:

— О! Сподіваюсь завтра їй буде так само соромно, як мені соромно сьогодні.

— Якщо надумаєте все ж, Кейє, ти знаєш, де нас шукати, — широку сліпучу усмішку Брігі приховали сріблясті дверцята і ліфт рушив вниз.

— Щиро їй того бажаю, — додала Кейя, все ж зводячи винуватий погляд на Матвія.

На її подив він усміхався.

— Що? — спитала.

— В тебе класна подруга, — відповів з усмішкою.

— Брігі справді класна, але інколи її заносить, — Кейя сховала руки до кишень пальто. — Забуває, що їй давно не сімнадцять, що не всі можуть жити тим життям, котрим живе вона, що не всі розділяють її погляди, що…

— Що у всіх різні життєві обставини, — м’яко обірвав її Матвій.

— Саме так, — кивнула вона.

— То що, таки покинеш подругу напризволяще? Знаючи тих хлопів, я б тобі цього не радив, — мовив усміхаючись.

— Та мабуть не зможу, — зітхнула Кейя. — А ти за своїми друзями приглядати поїдеш?

— Змушений, бо в них мікроавтобус нашої фірми і я не можу дозволити, аби з ним щось сталося, — відповів Матвій з все тією ж змовницькою усмішкою. — Тоді поспішімо, бо інколи аби наробити дурниць достатньо й миті.

Кейя згідно кивнула.

Всоте глянувши на годинник і відмітивши майже десяту вечора, Кейя знов перевела розгніваний погляд на Брігі та Василя з Олегом. Потягаючи вже по третьому шоту з коктейлями, вони весело балакали, час від часу сміючись та поблажливо поглядаючи на Кейю та Матвія.

— Боже мій! Брігі справді зовсім не така, не знаю, що вона собі думає, — Кейя зітхнула. — Вона не тягне нових знайомих на коктейлі, не регоче з малознайомими людьми отак, не спілкується з…

— З якимись там заробітчанами, — підказав Матвій, вертячи в руках філіжанку з кавою. — Спілкується тільки з собі рівними.

— Ні! — обурилась Кейя. — Не це. Я мала на увазі не спілкується отак з чоловіками, котрих знає лиш декілька годин.

Кейя змовкла, бо якщо чесно, то Брігі так вже робила і не один раз.

— Насправді ж тут нема нічого такого, — всміхнувся Матвій. — Нічого поганого чи протизаконного.

— Олег одружений, так? — раптом запитала Кейя, поглядаючи на його руки, аби побачити обручку.

— Якщо чесно, то так, — кивнув Матвій.

Кейя хотіла щось сказати, але згадавши як сама запросила на каву Матвія, не промовила ні слова.