Розділ 9

Матвій розгубився. Миттєво опустивши коробку на підлогу він вирівнявся, але не знав, що робити далі і просто мовчки дивився на Кейю. З її носа повільно капотіла кров і хоч вона вже змінила другу серветку, кров не думала припинятися.

Винувато всміхнувшись, Кейя подалася до ванної і Матвій, врешті скинувши з себе кайдани заціпеніння, рушив слідом:

— Не зачиняй двері.

— Матвію, все гаразд, — вкотре повторила Кейя, схиляючись над раковиною та хлюпаючи в обличчя крижану воду. — Зараз минеться.

— Що сталося? — Матвій прихилився плечем до одвірка і стривожено прослідкував за її рухами.

— В мене таке частенько буває, — Кейя сполоснула свою серветку і приклала її до перенісся. — Уявляю, як зараз виглядаю: з заюшеним носом та розмитим макіяжем. Просто клас!

— Не думай про це, — дещо всміхнувся Матвій. — Що з тобою?

— Та це так…не серйозно, — відмахнулася. — Як погано, що тут ще нема дзеркала.

— У тебе кровотеча з носа. Я не лікар, але розумію, що це не «просто так», — не погодився Матвій.

Кейя завагалася і Матвій те враз помітив.

— Я не намагаюся влізти в твоє особисте, просто…— запнувся, а тоді швидко продовжив, — просто хвилююся і якщо тобі потрібно в лікарню, маю це знати.

— Ні. Ні, Матвію, не те. Я… — Кейя знову всміхнулася, торкаючись пальцями ніздрів й переконуючись, що кровотеча припинилася. — В мене справді таке часто буває. Типу хвороба така, але бійся, це не заразне. Хвороба Віллебранда зветься, а якщо простіше, геморагічний синдром, це типу кров погано звертається і ось такі неприємні дрібниці.

Матвій знов розгублено кліпнув очима, не знаючи, що відповідати на почуте. Подібного не очікував зовсім.

— Нічого собі «дрібниці», — врешті мовив.

— Ти аж зблід, — Кейя підійшла до нього, торкаючись вологими пальцями плеча. — Все нормально. Я не вмираю, не впадаю в кому і навіть свідомість не втрачаю.

— Це ж пов’язано з цими коробками, адже так? — спитав.

— Ні, — хитнула головою Кейя. — Зовсім ні.

— Думаю з тебе точно досить! — Матвій рушив назад на кухню.

— Ага! — Кейя швидко подалася за ним, кидаючи серветки до сміттєвого мішка, що стояв у кутку кухні. — Ще море роботи.

— Не для тебе! — безапеляційно заявив Матвій, опускаючись навколішки поряд з коробкою.

— Навіть не збираюся тебе слухати, — Кейя присіла поруч, тягнучись рукою до чергової дошки.

— Навіть не думай, — Матвій миттєво перехопив її руку, зазираючи у глибокі оксамитово-чорні очі.

Його дотик до шкіри її зап’ястя був затишно-теплим, а щоки торкнулося легке рівномірне дихання. Воно, здавалося, проникло у самісіньке серце. Кейя ковтнула й затамувала подих — Матвій був так близько в ту мить, так непростимо близько. В голові запаморочилося і Кейя хитнулася вперед. Матвій миттєво перехопив її і Кейя прихилилася обличчям до його плеча. Від несподіванки він завмер.

Те тривало кілька секунд, не довше, а тоді Матвій глибоко втягнув в себе повітря, відчуваючи легкий запаморочливий аромат її парфумів.

— Пробач, — Кейя повільно осіла на підлогу. — Боже мій! Матвію, вибач.

— А кажеш, що свідомість не втрачаєш, — прошепотів, намагаючись розрядити виниклу ситуацію.

Кейя ледь помітно всміхнулася:

— Не втрачаю. Це було якесь запаморочення.

Матвій глянув на свій наручний годинник:

— Вже четверта.

— Справді? — Кейя роззирнулася. — Тоді ти гарно попрацював.

— Ми попрацювали. Без тебе я б не впорався, — Матвій м’яко всміхнувся. — Дякую.

— Мені вже час. Мушу зателефонувати Брігі і пояснити, чому скасувала наш обід і ще…

— Альвіс скоро повернеться, — продовжив Матвій.

— Так. І Альвіс, — Кейя звелася на ноги.

— З тобою точно все гаразд? — Матвій теж підвівся. — Я проведу тебе до автівки. Ти зможеш кермувати?

— Все добре, Матвію. Все чудово, — Кейя вже звично всміхнулася йому, одягаючи куртку, й підхопила свою сумочку. — Ти ж голодний увесь день!

Матвій хитнув головою:

— Не голодний.

— Бувай, — Кейя відчинила двері.

— Дякую тобі, — повторив, проводжаючи її довгим поглядом, — за все.

Вже опинившись на вулиці, Кейя підійшла до седана та торкнулася рукою холодних дверцят, намагаючись перевести збите дихання. На очі навернулися сльози і вона хитнула головою, наче намагалася прогнати їх геть.

Коли Альвіс зайшов на кухню, мимохідь обдивляючись передпокій та вітальню, його очікувало здивування, та й Кейю, котра ввійшла слідом, теж.

Всі навісні шафки вже були на своїх місцях, а Матвій якраз встановлював тумбу під мийку.

— Вітаю, Матвію, — Альвіс повільно наблизився до робочої стіни, роздивляючись шафки.

— Здрастуйте, пане Альвіс, — Матвій крадькома глянув на Кейю.

Вона була одягнута в своє пальто кольору мокко та елегантні шкіряні штани в тон. Волосся встигла вкласти у високий хвіст, а макіяж повністю змінити. Єдине, що залишилося незмінним — бліде обличчя та глибокі оксамитово-чорні очі.

— Мої вітання, Матвію, — весело мовила, але Матвій вже знав, що за тією усмішкою ховалося насправді.

— Добрий вечір, фрау, — мовив чемно.

— Все доволі непогано, — Альвіс відступив, придивляючись до ще декількох коробок. — Так, непогано.

— Це чи не найвища похвала від герра Альвіса, Матвію, — мовила Кейя, повільно проводячи пальцями по гладкому темному дереву кухонної стільниці.

— Радий знати, що все до вподоби, — Матвій відступив до коробок. — Залишився стіл та стільці. Ми впораємось сьогодні.

— Хіба ваш робочий день ще не закінчився? — здивувався Альвіс.

— Давно закінчився, — відповіла за Матвія Кейя. — Вам треба відпочити, бо фронт роботи за цей день просто колосальний.

Альвіс знову роззирнувся, певно шукав очима Василя та Олега.

Кейя те помітила одразу:

— Гаразд, любий, нам вже час. Брігі очікує, а ти знаєш, як вона не любить чекати.