Розділ 4

— Нічогеньке винце! — з виглядом справжнього поціновувача констатував Василь.

— Так, коштує чималенько, — підтримав Олег, крутячи в руках елегантну пляшку. — Цікаво, хто ж тут квасить наодинці? Господар приїжджає розслабитись після важкого робочого дня, чи ж наша мила господиня тихцем од йолопа-чоловіка?

Матвій мовчки почухав потилицю. В те, що «квасить» саме Кейя не вірилося. Чогось не вв’язався в його голові її образ з пиятикою на балконі порожньої квартири, в компанії хіба-що місяця в небі.

 — А може парочка собі романтичний вечір влаштувала, та й по всьому, — продовжив Олег.

— Та тут навіть ліжка нема. Що, просто на підлозі? — звів брови Василь.

— Ти її бачив, чи сліпий? — Олег озирнувся до Василя, тицьнувши Матвієві назад порожню пляшку. — З нею мені б і гола підлога периною стала.

— Ніде правди діти, — хитнув головою Василь.

— Може вже до роботи? — обірвав їх Матвій. — І чи наша це справа взагалі? Я про пляшку, — ніяково додав.

— Так! Берімося до справи. Хтозна чи не планує Кейя нас знову відвідати, не хочеться вдруге ніяковіти. Може сьогодні в неї й настрій геть інший, — погодився Василь.

— Прокляття! — жбурнувши мастихін з фарбами просто на підлогу, Кейя потерла перенісся і обернулася до вхідних дверей ангару.

— Може вип’ємо кави, потеревенимо десь, га? — світловолоса жінка, котра сиділа на потертому двомісному диванчику біля самих дверей, потягнулася до сумочки.

Кейя мовчки зітхнула.

— Ти сама знаєш, що коли натхнення відсутнє, навіть пензля в руках тримати нема сенсу, — продовжила блондинка. — Люба, давай! Наш улюблений док на Нідельві: смачнюча кава, розкішний краєвид, чисте повітря і приємна атмосфера.

Кейя завагалася:

— Брігі, мені якось не хочеться. Вибач, але…

— Я не приймаю відмов. Крапка! — Брігі звелася з дивану хапаючи сумочку. — Переодягнися і прийми душ, бо за фарбою навіть носа не видно, і гайда пити каву. Даю тобі десять хвилин, бо далі підуть у хід копняки. І ти знаєш, що я не жартую.

— В тому й лихо, що знаю, — Кейя мляво переступила через різнокольорову пляму з фарб на підлозі і подалася з ангару.

Зводячи руки до неба, Брігі пішла слідом за нею.

Доки Купців на річці Нідельві, що омивала Тронхейм та впадала в Тронхеймс-фьорд, і доками називали лиш за дуже старою звичкою. Кільканадцять строкатих будівель на воді, зведених ще у дев’ятнадцятому столітті і чудово збережених до наших днів, тепер мали геть інші призначення. В одному з них і розташувалася затишна кав’ярня, котру так полюбляли Кейя та Брігі.

У тій кав’ярні ніколи не бувало порожньо, а місця замовляли заздалегідь. І той день не став виключенням, але Брігі колись зустрічалася з співвласником й досі підтримувала з ним тісний зв'язок, тому диванчик біля самісінького вікна завжди очікував, вартувало їй лиш зателефонувати Сольві за годинку-дві.

Переступивши поріг та звично вітаючись з двома офіціантами Брігі, гордо тримаючи осанку, рушила до їхнього столика, всміхаючись куточком вуст — ефектна блондинка з типовою вродою істинних скандинавських сніжних королев притягувала погляди чоловіків мов магнітом.

Не втримавшись усміхнулася й Кейя, вмощуючись поряд на м’який диванчик:

— Я бачила це вже тисячу разів, але все одно очей відвести не в змозі. Як ти це робиш?

— Що саме? — всміхнулася Брігі, чудово розуміючи, про що мова.

— Коли ти входиш кудись, не важливо куди саме, в ту ж мить все стає твоїм, все належить лиш тобі, — прошепотіла Кейя, нахиляючись до її вуха. — Як?

— Крапля шарму, дрібка харизми і роки практики, — Брігі розсміялася. — Не верзи дурниць, дівчино.

— Це не дурниці, — всміхнулася Кейя, вдячно киваючи офіціанту, котрий опустив на їхній круглий кавовий столик дві філіжанки ароматної кави.

— Мокачино та рістретто, — привітно всміхнувся й підморгнув їй, швидко відводячи погляд.

Брігі той ледь вловимий флірт враз помітила й знову засміялася:

— Ставлю сто крон, він вже давно божеволіє від тебе.

— Здуріла, — Кейя зіщулила свої дивовижні оксамитово-чорні очі.

— Як там мій любий герр Гутфрид? — миттєво змінила тему Брігі, насолоджуючись прекрасним краєвидом та ковтаючи свій рістретто.

— В нього все чудово. Наразі в університеті зимові канікули, тому повністю зосереджений на своєму ретривері, глінтвейні та якомусь старому серіалі про парамедиків. Загалом задоволений життям, — Кейя теж сьорбнула кави, але ледь не обпекла собі язика. Для неї напій був ще гарячим.

— Як гарно. А що там герр-індик Альвіс? — тим самим тоном спитала. — Я сказала індик? Перепрошую, герр-лікар Альвіс.

— Ти невиправна, — всміхнулася Кейя. — Альвіс працює, в нього купа справ.

— О, так! Безсумнівно, ­— дуже серйозно хитнула головою Брігі, ледь не давлячись од сміху.

— Припини, Альвіс хороший лікар, — вступилася за чоловіка Кейя. — І коли тебе торік ледь не вбила ниркова коліка, ти не була такою скептичною.

— Люба, хороший лікар та хороший чоловік, а тим паче хороший коханець — геть різні речі. Три геть різних речі! — усмішка сповзла з вуст Брігі швидко, а тема розмови в чергове змінилася. — Що з твоїм натхненням? Мені сумно бачити тебе такою.

— Не знаю, — Кейя зітхнула. — Цього разу воно вже занадто довго десь блукає. Не можу пояснити, що не так. Бачу обриси картини чітко та яскраво, а коли беру мастихін все наче тьмяніє.

Брігі знову ковтнула кави:

— Тобі треба кудись податися: по нові емоції та враження. Нікуди на Різдво не плануєте?

—У Альвіса зміна, — покірно відповіла Кейя, — тому я відвідаю вранішню месу з Гудфридом у соборі, а тоді певно поїду на квартиру.

— Що там з нею? Коли переїжджаєте? — Брігі вмостилася зручніше, перекидаючи пасмо волосся та трохи оголюючи білосніжне плече з під светра грубої в’язки.

Двоє чоловіків, котрі сиділи за сусіднім столиком, про щось жваво зашепотілися, а Кейя знову всміхнулася, легко хитаючи головою.