Ранкове світло

Промінь ранкового світла повільно ковзав по кімнаті, торкаючись підлоги, стільця, краю ліжка… і зрештою зупинився на обличчі Софії. Вона кліпнула очима, прокидаючись, і відчула легкий подих свіжого повітря з прочиненого вікна.

Тіло було загорнуте в теплу ковдру, але шкіра все ще пам’ятала його дотики. Вона обережно перевернулася на бік — і побачила Леона.

Він спав, спокійно, розслаблено, ніби вперше за довгий час. Його рука лежала поруч, пальці ледь торкалися її подушки. Кілька пасм волосся впали на чоло, і Софія тихо, майже несвідомо, простягла руку, щоб їх прибрати — але зупинилася.

Вона боялася порушити чарівність цієї миті.

Вона просто дивилася. На чоловіка, який здавався водночас сильним і вразливим. На того, кого боялася кохати, але вже не могла інакше.

Софія всміхнулася — ледь, майже непомітно.
— Мій Леон… — прошепотіла вона так тихо, що лише повітря могло її почути.

Від спогаду про ніч по тілу прокотився тихий жар. Його слова знову відгукнулися десь усередині: моя жаринка.

Вона вдихнула глибше, запам’ятовуючи цей ранок — світло, тишу, нього.

Леон ворухнувся, ніби відчув її погляд, і повільно розплющив очі. У них ще жеврів сон, але коли він побачив Софію, на його обличчі з’явилася та сама тиха усмішка, яку вона пам’ятала з ночі.

— Ти дивишся на мене, наче боїшся, що я зникну, — хрипко прошепотів він.

— Бо, може, й справді не хочу, щоб ти прокидався, — відповіла вона з м’якою усмішкою.

Він торкнувся її щоки, великим пальцем провівши лінією під вилицею. Від цього дотику по шкірі пробіг теплий струм.

— Привіт, моя жаринко, — тихо сказав він.

Софія відчула, як щось знову спалахує всередині — не вогонь, а ніжний жар, який зігріває, але не палить. Вона не відповіла словами, лише притулилась ближче, слухаючи спокійний ритм його серця.

— Жаринко, — прошепотів біля самого вуха, — якщо хочеш, ми можемо сказати всім. Ніяких таємниць.

Софія на мить завмерла.
— Ні… Я хочу трохи ще для нас. Нехай це буде наша гра. Тільки ти й я, — вона торкнулась його щоки. — Без офісних пліток, без напруження.

Леон усміхнувся, хоч у його погляді майнула тінь нерішучості.
— Гаразд, гра так гра. Але пам’ятай, жаринко, я не вмію програвати.

Його рука обійняла її, і світ за вікном ніби перестав існувати. Тиша між ними була наповнена всім — спокоєм, вдячністю, тим, що не потребувало пояснень.

Софія вже майже знову задрімала, коли раптом відчула, як пальці Леона почали лоскотати її боки.
— Не смій… — пробурмотіла вона сонно, але сміх уже проривався крізь губи.
— А якщо все ж? — прошепотів він, ковтаючи її сміх своїм теплом.

— Леоне! — вона вигукнула, намагаючись ухилитися, але він не зупинявся, сміючись разом із нею.
У кімнаті лунали їхні голоси — живі, теплі, справжні.

Нарешті Софія вирвалася, підхопила ковдру і, досі сміючись, зістрибнула з ліжка.
— Все! Досить! — сказала вона, намагаючись зберегти серйозний вираз, але кутики губ усе одно тремтіли від усмішки.

Леон підвівся, з удавано ображеним виглядом, і простяг руки:
— Здаюсь. Хоча твій сміх — офіційно моя улюблена музика тепер.

— І твій — моя, — тихо відповіла вона.

Софія підійшла до кухні. На підвіконні стояла чашка з учорашнім чаєм. Вона налила воду в чайник, чуючи, як позаду кроки Леона стають ближчими.

— Здається, хтось сьогодні надто серйозно налаштований на сніданок, — жартівливо сказав він.
— Комусь же треба тримати тебе при тямі, — відповіла вона, не обертаючись.
— Мені здається, — він нахилився ближче, — ти просто шукаєш привід залишитися ще на трошки.

Софія озирнулася — у його погляді було те саме тепло, яке вона боялася втратити.
— Можливо, — сказала вона. — Але ти мовчатимеш про це.
— Обіцяю, — прошепотів він і торкнувся її чола.

У цей момент у кімнаті пролунав різкий звук — телефон.
Софія здригнулася. На екрані спалахнуло ім’я: Андрій.

Повітря стало важчим. Леон глянув на неї, у його очах промайнуло щось глибоке й болюче.

Софія взяла телефон, на секунду зависла — і натиснула «відхилити».
— Не зараз, — тихо сказала вона, ледь чутно, але з відчаєм у голосі. — Я не готова говорити про нього.

Леон кивнув.
— Тоді просто будь тут, — прошепотів він.

Він простягнув руку, і вона підійшла ближче.