Турбота серця

Леон обережно поклав Софію на диван у своєму кабінеті. Він швидко зняв із себе піджак і накрив ним її тремтяче тіло. Вона ледь чутно зітхнула, скрутившись у клубок. Її обличчя було блідим, губи пересохлими, а дихання нерівним.

Леон витяг телефон і швидко набрав когось із колег.

— Принесіть води та аптечку, — його голос був владним і не терпів заперечень.

Через хвилину двері прочинилися, і в кабінет зайшла Емілія, тримаючи в руках пляшку води та термометр.

— Ось, — вона швидко підійшла до Софії й опустилася поруч. — Як вона?

— Гарячка. Треба виміряти температуру, — Леон взяв термометр і обережно вклав його в руку Софії.

Вона злегка розплющила очі й подивилася на нього. У її погляді було щось нове — суміш подиву, вдячності й, можливо, навіть довіри. Але вона занадто слабко почувалася, щоб щось сказати.

— Ти завжди такий… турботливий із підлеглими? — слабким голосом запитала вона, спробувавши усміхнутися, але сил не вистачило.

— Тільки з тими, хто непритомніє в мене на очах, — сухо, але тепло відповів Леон, розстібаючи верхній ґудзик на сорочці, ніби йому теж було не по собі від цієї ситуації.

Емілія подивилася на термометр і занепокоїлася.

— Тридцять дев’ять і два. Це вже серйозно.

— Треба викликати лікаря, — впевнено сказав Леон.

— Ні… не треба… — Софія похитала головою, але це лише погіршило запаморочення.

— Софіє, — м’яко, але наполегливо відповів Леон, — ти зараз у моєму кабінеті, і я не дозволю, щоб твій стан погіршився. Якщо не лікар, то хоча б медсестра з офісу. І я наполягаю.

Емілія стривожено подивилася на нього, але потім кивнула.

— Я покличу когось із медичного кабінету.

Коли вона вийшла, Леон знову сів поруч із Софією. Він узяв пляшку води, відкрутив кришку й підніс до її губ.

— Тобі потрібно пити.

Вона зробила кілька маленьких ковтків і відчула, як приємна прохолода спустилася по її пересохлому горлу. Вона хотіла запитати в нього, чому він так переймається, чому не ігнорує її, як раніше, але не змогла зібрати думки докупи.

— Ти залишишся тут, поки тобі не стане краще, — твердим тоном сказав Леон, не даючи їй права заперечити.

Софія заплющила очі, дозволяючи собі на хвилину забути про все. Вперше за довгий час вона відчувала себе у безпеці.