ВІН?

Софія не могла згадати, коли востаннє так погано спала. Її ніч минула в кошмарах і безперервних роздумах, а на ранок вона почувалася розбитою. Очі були червоними і опухлими, а на втомленому обличчі залишилися сліди сліз.До того ж після вчорашньої зливи вона захворіла – в горлі дерло, а вона постійно чхала та намагалась стримати кашель.

Коли вона увійшла в офіс, її одразу перехопила Емілія, яка з тривогою подивилася на неї.

— Софіє, ти жахливо виглядаєш. Що сталося? — запитала вона, уважно оглядаючи подругу.

Софія лише слабо посміхнулася, намагаючись приховати втому.

— Все добре, просто не виспалася, — відповіла вона, поправляючи рукави піджака.

— Може, підмінити тебе сьогодні? Ти дійсно не в найкращому стані, — запропонувала Емілія, сповнена співчуття.

— Ні, я впораюся. Дякую, — відказала Софія, намагаючись зібратися з силами.

Емілія зітхнула, а потім простягнула їй стаканчик з гарячою кавою.

— Візьми, це тобі точно допоможе. Чесно, ти виглядаєш так, ніби тобі терміново потрібно щось зігріваюче.

Софія вагалася, але зрештою прийняла каву, вдячно посміхнувшись.

— Дякую, це дуже мило з твого боку.

Вона зробила ковток, і в цей момент хтось голосно покликав їх у конференц-зал. Софія ледь не поперхнулася, відчувши, як гарячий напій обпік її горло. Емілія стримано усміхнулася.

— Обережніше, гаряче ж. Пішли, нас вже чекають.

Незабаром всіх нових співробітників зібрали в просторому конференц-залі. Атмосфера була напруженою, всі з нетерпінням чекали на знайомство з керівництвом. Софія намагалася тримати себе в руках, хоча відчувала себе вкрай невпевненою. Вона склала руки на грудях, погляд ковзав по обличчях колег, але всередині неї наростало незрозуміле передчуття.

Коли двері відчинилися, і в приміщення увійшла місіс Сінклер, всі замовкли. Вона була суворою, впевненою в собі жінкою, яка випромінювала авторитет.

— Доброго ранку, — почала вона, обводячи присутніх поглядом. — Сподіваюся, що всі вже трохи освоїлися. Сьогодні особливий день, адже ви нарешті зустрінете того, хто стоїть за цією компанією. Він створив її з нуля і зробив тим, чим вона є сьогодні. Тож зустрічайте — Леон Вальтер, власник і генеральний директор компанії.

Софія відчула, як у неї перехопило подих. Її серце зробило різкий стрибок у грудях, коли знайома постать увійшла в залу.

Леон.

Він. Саме він. У дорогому костюмі, впевнений у собі, з тим самим холодним поглядом, який міг змусити кого завгодно відчути себе маленькою піщинкою. Він пройшов уперед, поклав руки на стіл і окинув поглядом присутніх. Його очі на секунду затрималися на Софії.

Вона відчула, як у грудях все стислося. Їхні погляди зустрілися – коротко, але достатньо, щоб світ ніби на секунду зупинився. Софія знала: він її впізнав. Але не дав жодного натяку на це. Так само, як і вона.

— Доброго ранку, — сказав Леон рівним голосом. — Я Леон Вальтер, власник компанії. Я почав цей бізнес багато років тому, і радий вітати у своїй команді нових талановитих співробітників. Мої принципи прості: професіоналізм, відданість справі та розвиток. Якщо ви готові до цього, я впевнений, що нам буде комфортно працювати разом.

Софія не могла відірвати від нього погляду. Вона відчула, як її пальці стиснули стаканчик з кавою сильніше. Пазли в її голові почали складатися воєдино. Його впевнений тон, його холодний вираз обличчя – наче нічого не було. Начебто вона не стояла під зливою минулої ночі, шукаючи його. Начебто він не снився їй, не залишав відбитку у її думках.

Вона зробила ще один ковток кави, намагаючись сховати тремтіння рук, але знову мало не поперхнулася. Емілія здивовано глянула на неї, але нічого не сказала.

Леон продовжував говорити, але Софія вже не чула слів. Вона була надто зосереджена на тому, як спокійно і впевнено він поводився. Як майстерно приховував будь-які емоції. І це доводило її до сказу.

«Як він може бути таким холодним? Після всього…»

Вона різко відвела погляд, ніби намагалася вирватися з-під його гіпнотичного впливу. Але її думки вже були отруєні спогадами.

Це був Леон. Людина, яка перевернула її світ з ніг на голову. І тепер він був її босом.