Іскра, що запалює пристрасть

Фіолетові відблиски світла ковзали по обличчю Софії, коли вона вдивлялася в очі Леона. Його пальці ще залишали теплий слід на її талії після того, як він схопив її, не давши впасти. Її серце калатало, але не від страху, а від невидимого напруження, що заповнило простір між ними.

— Ти сама? — запитав Леон, нахилившись ближче.

Софія хитнула головою.

— Я з подругою. Але, здається, зараз вона зайнята.

Леон кинув швидкий погляд у бік залу, де її подруга сміялася з хлопцем, якого вони зустріли раніше. Він посміхнувся краєм губ.

— Тоді, може, ще по одному? — запропонував він, підморгнувши бармену.

Софія не відмовилася. У цю ніч вона дозволяла собі бути спонтанною. Вони випили разом, і кожна хвилина в його компанії здавалася їй майже нереальною. Вона не була з тих, хто легко йде на авантюри, але поруч із Леоном усе здавалося інакшим. Його голос, глибокий і спокійний, наче хвилі вночі, затягував її в небезпечний вир.

Леон обережно провів пальцями по краю її келиха, спостерігаючи, як вона уважно дивиться на нього. Софія намагалася розібратися, що ж у ньому такого притягального. Це не лише зовнішність, хоча й вона була бездоганною. Щось у його манері говорити, в погляді, в тому, як він рухався, змушувало її забувати про час.

Вона трохи нахилилася вперед, спершись ліктем на барну стійку.

— А ти чим займаєшся? — запитала, крутячи в руках свою склянку.

Леон подивився на неї з тією ж загадковою посмішкою, що переслідувала її весь вечір.

— Ми справді будемо це обговорювати зараз?

Софія здивовано підняла брови.

— А чому б і ні? Хіба це секрет?

Леон зробив ковток свого напою, а потім, нахилившись ближче, відповів:

— Ти справді хочеш зараз говорити про роботу?

Вона помітила, як його пальці ледь помітно ковзають по її зап’ястку, створюючи хвилю мурах на її шкірі.

— Ну, я хоча б хочу знати, з ким п’ю, — пожартувала вона, хоча всередині відчула якесь дивне хвилювання.

— І якщо я скажу, що я адвокат, хірург чи злочинець — це якось змінить наш вечір?

Софія прикусила губу, відчуваючи виклик у його словах.

— Злочинець? — перепитала вона з грайливим поглядом.

Леон усміхнувся.

— Можливо.

Вона відчула, як всередині щось перехопило подих. В його очах світився азарт, ніби він випробовував її межі.

— Ти жартуєш, правда?

Він не відповів одразу, замість цього провів пальцем по її долоні, змушуючи її серце забитися швидше.

— Хочеш дізнатися? — його голос був оксамитовим, майже гіпнотичним.

Софія на секунду завмерла, але потім всміхнулася, відчуваючи, як і сама втягнулася в цю гру.

— Думаю, так.

Леон відкинувся назад, ніби насолоджуючись її реакцією.

— Тоді, можливо, не будемо поспішати.

Вона зрозуміла, що він навмисно уникає прямої відповіді, але чомусь це лише більше розпалювало цікавість. І хоча її розум підказував, що варто б насторожитися, її серце вже зробило вибір.

Софія уважно вдивлялася в обличчя Леона, намагаючись прочитати хоч натяк на правду. Його впевненість, манери, той спокійний, навіть дещо зухвалий погляд — усе це видавало в ньому людину, яка звикла тримати ситуацію під контролем.

Вона повільно ковтнула напій, облизала губи й примружилася.

— Напевно, ти володієш якоюсь компанією, бо… — вона зробила паузу, ніби обдумуючи свої слова, — ти маєш той погляд.

Леон ледь помітно підняв брову.

— Який погляд?

Софія легенько постукала пальцем по стійці.

— Погляд людини, яка звикла керувати. Упевненість, спокій, манера говорити… Ти точно не той, хто просто працює за чиїмось наказом.

Леон усміхнувся краєм губ, ніби визнаючи її спостережливість.

— І що, ти вже склала моє досьє?

— Поки що тільки припущення, — грайливо відповіла вона, — але деякі речі важко не помітити.

Леон на секунду замовк, ніби щось обдумуючи, а потім нахилився ближче.

— Тобі справді цікаво, ким я є?

Софія не відвела погляду.

— Якщо я тобі не скажу, ти припиниш зі мною розмовляти?

— Ні, але тепер мені ще цікавіше.

Леон тихо засміявся, потім зробив ковток і зітхнув.

— Ти швидко читаєш людей, Софіє. Це цікаво.

— Ти тільки що уникнув відповіді, — вона склала руки на грудях.

— І зроблю це знову, — він підморгнув їй.

Софія закотила очі, але посміхнулася.

— Отже, ти хочеш залишитися загадкою?

Леон провів пальцем по її зап’ястку, і її серце ледь не вибилося з ритму.

— Можливо, я просто хочу, щоб ти дізналася про мене трохи пізніше.

Вона зітхнула, але не могла приховати зацікавленості.

— Гаразд, містере Таємничість. Подивимося, як довго ти зможеш зберігати цей секрет.

Коли музика в барі змінилася, загравши щось повільне та чуттєве, Леон нахилився ближче, його губи майже торкалися її вуха.

— Потанцюємо?

Це було не запитання, а скоріше виклик. Софія відчула, як її пальці самі потягнулися до його долоні.

Він повів її на танцмайданчик, і як тільки його руки лягли їй на талію, а її — на його плечі, між ними спалахнуло щось невидиме. Його дотик був теплим, майже обпалюючим. Вони рухалися повільно, ніби заплутувалися у своїй власній грі. Софія ловила кожен його погляд, відчуваючи, як її подих стає глибшим, як серце вибиває ритм у такт музиці.

Леон нахилився, його губи ледь торкнулися її скроні.

— Ти знаєш, що небезпечна?

— Чому? — її голос був тихим, але вона знала, що він її почув.

— Бо змушуєш мене хотіти більше.

Ці слова зірвалися з його вуст так легко, ніби він говорив очевидні речі. Софія ковтнула, ніби намагаючись проковтнути і те тепло, яке розливалося її тілом.

Тим часом, за столиком, Діана крутила в руках келих, спостерігаючи за Софією та Леоном. В її очах загорівся хижий вогник цікавості.

— Це ж треба, — промовила вона, роблячи ковток коктейлю.