Глава 18.

Останні тижні найщасливіші в моєму житті! Поруч моя Настя! Моя дружина! Тепер ми офіційно – Коваленки! Я засинаю і прокидаюсь в її обіймах. Наше щастя вистраждане, тому таке цінне для нас обох. В нас немає ні часу, ні бажання для сварок, навіть побут нас не дратує, хоч моя дружина шалена перфекціоністка, а я постійно повсюди розкидаю речі.

От вже кілька днів моя Настя щось приховує: подовгу дивиться на мене, а потім загадково посміхається. На всі питання лише ніжно цілує у відповідь. Я знаю, що потрібно зробити, щоб дізнатись про що вона думає, але зараз на це немає часу, в нас важливе завдання. Ну що ж, розберусь потім! Ще затемна ми збираємось і їдемо в різні боки: кохана із Святом на «полювання», нікому іншому я б її не довірив, а я із хлопцями в тил до ворога. Що ж вона приховує?

Спішуємось, розбираємо зброю і тихо рухаємось в напівтемряві обраним шляхом. Уважно дивлюсь в тепловізор навколо. Поки тихо. Скритно заходимо в тил ворогу. Готуємось. На позиціях вже йде запеклий бій. Відкриваємо вогонь у визначений час. Орки здивовані – удару в спину вони не очікували. Над головою свище куля. Працює ворожий снайпер. Пригинаюсь нижче до землі. Як там моя Настя? Біжу попереду побратимів, стріляю і одночасно оглядаю картину бою, щоб дати необхідні вказівки побратимам. Знову куля. Зовсім поруч. Ну що ж, чую, це добре, бо «свою» кулю ти вже не почуєш.

• Мих, - кричу, - Бери своїх і йдіть на підмогу на лівий фланг.
• Кеп, - чую голос Петрука в рації, - Ми вже в окопі, праворуч.
• Молодці! Ми за вами, - обертаюсь оцінити обстановку позаду і темрява.
• Кеп трьохсотий, - кричить Юрко, підхоплюючи тіло командира, перекидає через плече і виносить з бою, а командування перебирає на себе Сашко.

Вже в лісосмузі хлопці розуміють, що їх командир загинув. Снайпер. Коли ворожі позиції захоплені, Юрко доповідає про смерть капітана Коваленка його заступнику і другу, старшому лейтенанту Петруку. Той зціплює зуби і ніяково переглядається з підлеглими: як сказати про це Мавці? Вони ще не знають, що її також вже немає.

Андрія і Настю Коваленків поховали в Шацьку, біля тата дівчини. На їх пам’ятнику, одному на двох, були зображені два янголи, які взявшись за руки прикривають їх рідну Україну своїми крилами. Нижче було написане лише одне слово: «Коваленки». Мало хто знав, що в цій могилі знайшли вічний спокій не два, а три янголи.