Глава 16.

Після лікування мені дали десятиденну відпустку, але сам я нікуди їхати не хотів і не міг, тому всіма правдами й не правдами випросив в комбрига таку ж відпустку і для Насті. Зараз ми сиділи на залізничному вокзалі в кутку на підлозі в очікуванні поїзда до Луцька. Ми вирішили спочатку з’їздити до її мами, а потім до моїх батьків. Голова коханої лежить в мене на плечі, ми ліниво їмо чіпси із смаком сиру з одного пакету і я просто млію від щастя.

• А як ти опинився в ЗСУ? – несподівано запитує в мене Настя.

Я завмираю, а потім наважуюсь.

• Я тоді довго тебе шукав, - тихо починаю, - Хотів все тобі пояснити, вибачитись, але тебе ніде не було: ні в гуртожитку, ні в універі, ні на роботі. Я навіть в Шацьк їздив.
• О так! Мені сусіди в фарбах розповідали, як тато тебе на автостанцію «проводжав», - весело сміється моя наречена.
• Мені було не до сміху! – цілую її волосся, - Де ти була?
• В маминої подруги, - повертає до мене обличчя Настя, а я нахиляюсь і цілую її в кінчик носика, - А потім повернулась в гуртожиток, де мене знайшла Ліда.
• Хто? – не відразу розумію.
• Справді, Коваленко? – скептично дивиться на мене Настя, а до мене доходить і я червонію.
• І що вона хотіла?
• Повідомила, що вагітна і питала, як тебе знайти, - опускає очі дівчина.
• Але вона до мене не приходила?!
• Так, тривога виявилась хибною, - пояснюю і передбачаючи наступне питання додаю, - Я бачила її кілька місяців тому в Пшемислі.
• Ясно, - замовкаю я, але вирішую продовжити, - Не знайшовши тебе я вирішив, що життя без тебе мені не потрібне, а покінчити його самогубством – це надто нікчемно і я пішов у військкомат добровольцем, тоді саме почалась війна, - продовжую свою розповідь, а кохана ховає обличчя в мене на грудях, - Швидко опинився на нулі, багато чому навчився, але смерть по мене не приходила.
• Не говори так! – б’є мене кулачком в груди, а я перехоплюю її руку і цілую пальчики, вимащені чіпсами.
• Тоді я вирішив вступити у військове училище, відучився і повернувся назад вже офіцером, - завершаю свою розповідь.
• Ясно, - зітхає Настя.
• А чому ти не поїхала до мами? – моя черга ставити питання.
• А звідки ти знаєш, що я хотіла туди їхати? – дивується дівчина.
• Артем, - пояснюю.
• От воно що! – сміється кохана, - А я от думаю: сто років на телефонував, а тут таке піклування?!
• Так чому? – допитуюсь.
• Чесно?
• Звісно.
• Не знаю, - потискає плечами Настя, - В ліфті я зустріла сусіда, який йшов на пункт збору ТРО і я просто поїхала за ним. І вже на місці зрозуміла, що дійсно можу бути корисною.
• Моя відважна дівчинка, - міцно притискаю її до себе, розуміючи, які випробування вона пройшла.
• Я шкодую, - шепоче Настя.
• Про що? – не розумію.
• Що ти мене тоді не знайшов, - пояснює, - Якби ти знав, як шкодую!
• Пробач, - ще міцніше обіймаю кохану.
• За що? – тепер не розуміє вона.
• За те що, опустив руки! – вигукую так, що оточуючі починають обертатись на нас, - Я мав бути більш наполегливим!
• Все сталось, як сталось, - заспокоює мене Настя, - Може це доля?
• Але ми стільки років втратили! В нас вже могли бути діти! – зітхаю я, - І слава Богу, що ми все ж таки зустрілись і тепер разом! Я не жив без тебе!
• А в мене інша інформація, - кохана випростовується з обіймів і з посмішкою дивиться на мене.
• Це все не мало ніякого значення!
• Як і Ліда? – Настя прикушує губку, але слова вже сказані.
• Як і вона, - відповідаю, - Ніщо і ніхто в цьому світі не має значення, якщо ти не зі мною! Тільки ти!
• Я кохаю тебе! – шепоче кохана, а я знову згрібаю її в обійми і міцно цілую.

Ми погостювали кілька днів в Шацьку, а потім забрали маму Насті і її сестру Машу і поїхали в Хмільник. Туди вже приїхав з-під Херсону на кілька днів їх брат Мишко. І ми в тісному сімейному колі відгуляли організоване моїми батьками наше з Настею весілля. Це був мій сюрприз для нареченої!