Глава 15.

За кілька днів я змогла відпроситись в Сашка на день і лечу в госпіталь до коханого. За цей час нам вдалось лише двічі недовго поговорити з ним по телефону. Сам Андрій тримати смартфон ще не міг і йому допомагали сусіди по палаті. Баба Василина передала мені цілий пакунок пиріжків, а Ярослав Іванович налив п’яти літровий термос грибної юшки. Дорогою я забігла в магазин і купила апельсинів. Навантажена гостинцями вбігаю в палату і зупиняюсь на порозі. Набряк на обличчі Андрія трохи вщух і тепер я бачу його очі. Я кидаю сумки на підлогу і опиняюсь в найрідніших обіймах, а потім коханий палко і міцно цілує мене.

• Тобі не боляче? – запитую, коли ми розриваємо поцілунок від нестачі кисню в легенях.
• Ні! – бреше мені Андрій, а я посміхаюсь у відповідь.
• Так, хлопці, я Настя і ми зараз будемо обідати! – оголошую я всім присутнім в палаті.
• Та ми тільки поснідали! – сміються вони.
• А в мене ще крихти в роті з ранку не було! – надуваю губи, - Невже ви не складете мені компанію?!
• Звісно, ми не залишимо вас на одинці із вашим горем, - підходить чоловік років сорока, з загіпсованою ногою і пов’язкою на голові, - Ігор, - представляється.
• Дуже приємно, - посміхаюсь, - Баба Василина передала вам пиріжків з усім, що знайшли, - сміюсь, - Ярослав Іванович – грибну юшку! А я знайшла в місцевому магазині апельсини.
• Так в нас сьогодні застілля! – сміється з ліжка молодий хлопчина, в якого перебинтоване все тіло, бо посічене уламками.
• Сьогодні ми будемо святкувати заручини, - тихо говорить Андрій, - Ти вийдеш за мене заміж? – опускається на одне коліно і подає мені загіпсованою рукою коробочку з обручкою, а я запитально дивлюсь на нього, - Я купив його ще тоді, мені хлопці передали разом із моїми речами, - пояснює.
• Так, - тихо відповідаю, - Так! – голосно повторюю і чомусь починаю відчайдушно плакати.
• Ну що ти, кохана, - заспокоює мене Андрій, а всі навколо свистять і улюлюкають.

Я розливаю всім юшку, знаходжу в коридорі чайник і заварюю всім чай до пиріжків, ріжу апельсини і подаю їжу хлопцям. Потім сідаю біля Андрія, їм сама і годую його. А коханий із задоволенням їсть пиріжки й апельсини з моїх рук, злизуючи сік з моїх пальців. За кілька годин, здається, вся лікарня в курсі наших з Коваленком заручин, тому що всі заходять привітати нас. Ми сміємось і цілуємось тисячу разів, бо всі вважають своїм обов’язком прокричати нам «гірко».

• О Господи! – б’’ю себе по лобі, пригадуючи, що забула сказати, - Телефонував Свят!
• Ого! Розповідай! – підганяє мене Андрій.
• Йому роздробило ліву ногу, в Дніпрі зробили операцію, все зібрали, поставили апарат Єлізарова, - розповідаю, - А він рветься назад до нас!
• Це ж Свят, - знизує плечами Коваленко.
• Так це ще не все! – продовжую я, - Він так задовбав свого лікуючого лікаря, що той зателефонував комбригу!
• Нашому? – дивується коханий.
• Нашому! – підтверджую, - Комбриг розізлився, подзвонив Святу і сказав, що якщо він ще раз заїкнеться про дострокову виписку, то він його спочатку посадить на гауптвахту, за те що відволікає його від роботи, а потім переведе на кухню!
• І допомогло? – скептично запитує Андрій.
• Звісно ні! – сміюсь.
• Давай йому зателефонуємо?
• Давай! – беру телефон коханого, шукаю номер Свята в контактах, натискаю виклик і ставлю на гучний зв’язок.
• Алло! Кеп? – чуємо після кількох гудків.
• Так, це я! – сміється Андрій, - І Настя тут.
• Привіт, Мавко! – вітається наш друг, - Кеп, я…
• Я знаю, Свят, я знаю.
• Ти його запам’ятав?
• Назавжди, брат, - відповідає Коваленко на тільки їм двом зрозумілі питання.
• Ми віддячимо!
• Впевнений в цьому!
• А мене погрожують на кухню перевести! – змінює тему Свят.
• Чув про це! – сміється Андрій.
• Ти ж мене прикриєш?
• А куди ж я дінусь?
• Настуня, ти приглянь там за ним? – просить побратим.
• Звісно! – обіцяю, - А ти там себе бережи! Спочатку долікуйся, а потім повертайся! А то Галя сказала, що якщо приїдеш із спицями в нозі, вона тебе покладе в амбулаторію і буде навчати Оленку робити крапельниці і клізми на тобі.
• Бережи Боже від цих жінок! – театрально лякається наш друг, а вся палата покочується зі сміху, - Дякую, що попередила! Тоді обов’язково дочекаюсь поки знімуть!