Глава 10.

На світанку ми з хлопцями роз’їхались кожна група по своїх, давно вивчених, завданнях. В бік, де сьогодні полює Настя, я нікого не направляв, щоб не напружувати обстановку. Ми з двома побратимами, Святом й Михайлом, на коригуванні артилерії. На таких завданнях розвідники зазвичай заходять в тил ворога, щоб мати найбільш точні координати. Зайвих снарядів в нас немає, тому кожен постріл має бути максимально влучним. Відпрацьовуємо з дроном, коли чуємо жорсткий мінометний обстріл в зоні ворога східніше від нас. Настя заявила про себе, або її знайшли. Переглядаємось із хлопцями і продовжуємо працювати. 

Кидаємо останні на сьогодні координати, як помічаємо таку ж групу, як ми, яка прямує в наш тил. Швидко збираємось, добігаємо до укриття з нашою автівкою і проїжджаємо кілька кілометрів вперед по траєкторії руху ворожих навідників. Перегороджуємо машиною дорогу. Виходимо, залишаючи відкритими дверцята і підкладаємо під колесо димову шашку. Ховаємось у воронках від мін по обидва боки від дороги. Рашистська автівка очікувано зупиняється за кілька метрів від нашої. В ній четверо. Двоє залишаються в середині, а інші двоє з заднього сидіння виходять і йдуть до нашої машини. Ми із Мишком, безшумно підходимо впритул до автівки ворога і націлюємо наші автомати в голови водія і пасажира в ній, а Свят виходить напереріз двом іншим оркам, тримаючи в руках гранати із знятими чеками.

• Ваше рішення? – запитую тихо у їх командира, який сидить на пасажирському сидінні на прицілі в Михайла.

Бійці, які стоять перед Святом, кидають свої автомати на землю, не очікуючи наказу свого командира, знімають броники і розгрузки. Користуючись цим, водій намагається від’їхати, але я стріляю йому в ногу.

• Сдайомся, - видихає рашистський командир.

Я і Свят тримаємо на прицілі ворогів, доки Мишко їх пакує. Складаємо і закріплюємо їх в багажнику нашого Nissan Navara. Михайло сідає за кермо ворожої автівки. Лада Урбан, не сказати б, що щось варте, але в господарстві згодиться. Головний трофей – це дрон. Брат Свята перепрошиє йому мізки і він буде допомагати нам бити ворога його ж зброєю. Їдемо на базу.

Разом із Сашком проводимо первісний допит. Точніше, старший лейтенант Петрук допитує, а я сиджу біля вікна  і спостерігаю. Часто погляд з боку дає набагато більше інформації. Спочатку розмовляємо з бійцями. Нічого цікавого. Все як завжди: мобілізований, наказали, нічого не знав, нікого не вбивав, ні в чому не винний. Але всі троє розповідають, що в їх бригаді чекають на якесь круте поповнення. Останнім приводять їх командира.

• Старший лейтенант Петрук, заступник командира роти розвідки, - представляється мій друг, - Представтесь і назвіть свою дату народження, - наказує полоненому і готується записувати.
• Я нє панимаю, - відповідає той.
• Прізвище, ім’я, по батькові і дата народження, - голосніше повторює мій зам та полонений показово мовчить.

Сашко зітхає, відсовує від себе протокол допиту, підводиться з-за столу, уважно дивиться на московита, а потім різко розвертається і йде в куток кімнати, неквапливо наливає собі чай і повертається за стіл. Так само неквапливо всідається, робить ковток і знову підсовує до себе папірець.

• Що там? Дощ ще не пішов? – звертається до мене.
• Ще ні, - театрально позіхаю я у відповідь, - Зроблю й собі чаю, - підвожусь і собі йду в куток по напій.
• Послухай мене москалику, - ліниво повертається мій зам до орка, - І послухай уважно. Зараз в тебе є два варіанти, - Сашко замовкає, а орк зацікавлено на нього дивиться, - Або ти сам, без підказок, розповідаєш мені, все що маєш розповісти.
• Ілі? – ґлузливо запитує полонений.
• Або ти зараз відправишся на концерт до кобзона, - так само ґлузливо посміхається мій друг, - Сам подумай, в штаб про вас ми ще не доповідали, напишемо, що ти відмовився здаватись в полон, а твої орли це із задоволенням підтвердять. Підтвердять же? – московит відвертається, - Обери другий варіант, - продовжує Сашко, - Допитувати тебе – це бита година, а інформації на виході – нуль. Куля ж в лоб – мить, а завтра ми вивеземо тебе на нуль і викинемо твоє тіло на ту купу трупів таких як ти. Бачив їх? – полонений опускає голову, - Бачив, - задоволено стверджує зам.
• Єгоров Алєксандр Грігорьєвіч, 12 января 1978 года рождения, Орєнбург, Старший лєйтєнант, заместитель командира роти развєдкі, - тихо говорить орк за кілька секунд.
• Кадровий? – продовжує допит мій друг.
• Так.
• Завдання?
• Коррєктіровка огня артілеріі.
• Що робиш на моїй землі?
• Виполняю приказ.
• Накази виконують солдати, які захищають свою Батьківщину, - підводиться Сашко з-за столу і нахиляється до орка, - А такі як ти, найманці, ідуть на чужу землю і вбивають за гроші!
• Хто вас має поповнити? – несподівано вступаю в процес я.
• Нє знаю.
• Тобі вже відомий розклад, - відвертаюсь до вікна, - Дай мені привід відвезти тебе завтра в штаб, а не на нуль.

Московит довго мовчить, а потім починає розповідати, що їх бригаду мають доукомплектувати ротою єгерів, на озброєнні яких найновітніша техніка. І що начебто на їх ділянці планується наступ. Ну що ж, можливо й так. Наказую нагодувати полонених і помістити на ніч в підвалі. Завтра відвеземо їх в штаб бригади і хай там самі з ними розбираються.