Глава 7.

Зранку йду до штабу роти, щоб одержати завдання від командира, бо впевнена, що сам він мені його не поставить. Біля ґанку ліниво палить айкос лисий хлопець з рудою бородою.

• Здоров’я бажаю, товаришу лейтенант! – вітаюсь.
• Вільно, - зацікавлено посміхається, - Анастасія Волинець, я так розумію?
• Так точно, - відповідаю, - Прибула до штабу роти для одержання бойового завдання.
• Ну, пішли, - хитро посміхається, а я пригадую як ввечері почула, що Аня з Аліною забиваються за скільки я «впаду» в обійми Коваленка. Ну-ну!

Лейтенант заводить мене в кімнату, яка, як розумію, одночасно є і спальнею, і кабінетом, і штабом. Всюди в вільному безладі розкидані різні речі. Впізнаю Андрія! Його завжди напружував мій перфекціонізм, вільній натурі Коваленка життєво потрібний був безлад в речах, чоловік в ньому комфортно почувався і завжди точно знав, що і де лежить в цьому хаосі.

• Привів тобі відвідувачку, - звертається чоловік до господаря кімнати, який уважно роздивляється щось на планшеті.
• Хто там ще? – Коваленко відводить погляд від екрану і змінюється в обличчі.
• Здоров’я бажаю, товаришу капітан! – вітаюсь.
• Бажаю здоров’я, - відповідає, - Я Вас не викликав.
• Старший солдат Волинець з’явилась для одержання бойового завдання, - пояснюю мету зустрічі.
• Його для Вас ще немає, - говорить Коваленко і відвертається, а лейтенант вмощується зручніше і уважно за нами спостерігає. Поп-корну йому явно не вистачає!
• От поки його немає, покажіть мені на карті розташування частин ворога і дайте наявні дані або фото їх командирів, - спокійно відповідаю, - Хочу вивчити обстановку на цій ділянці фронту.
• Лейтенант Петрук, повідомте, будь-ласка, старшому солдату обстановку на нашій ділянці, - дає завдання Андрій своєму заступнику, як я розумію, а той підводиться і йде до столу.
• Підходьте ближче, старший солдат Волинець, - запрошує мене не зводячи погляду з свого командира і, по всьому видно, друга.

Наступні 20 хвилин Петрук вводить мене в курс справ. Я ставлю зустрічні питання, розпитую про деталі. Коваленко дивиться в вікно, стоячи спиною до нас.

• Може є якісь відео з коптера? – цікавлюсь.
• Є, звісно, - потискає плечами лейтенант.
• Можна подивитись? – наполягаю.
• Їх там на кілька годин.
• А я не поспішаю, хочу наочно ознайомитись з місцевістю, - чоловіки обмінюються поглядами і Петрук передає мені флешку з відеоматеріалом.
• Дозвольте, бути вільною? – прошу дозволу йти.
• Так, йдіть, - відпускає мене командир.

Наступні кілька годин я вивчаю відео: роздивляюсь місцевість на стоп-кадрах, співставляю картинки із картою, обдумую які засоби маскування мені знадобляться. В кімнату заходить наша кухарка.

• Ти не приходила на обід, - заводить розмову, - Кіно дивишся? Цікаве?
• Можна і так сказати, - посміхаюсь, - Сподіваюсь, тарілка супу мені знайдеться?
• Звісно, на плиті, - маше рукою в бік кухні, - Ще тепле.
• Дякую! – і йду їсти, а потім знову в штаб вже з ноутбуком.

В штабі застаю тільки Свята. Хлопець пояснює мені, що командир і його заступник на полігоні тренуються, а полігон відразу за хутором, метрів 300 ліворуч.

• Дозвольте звернутись, товаришу капітан! – підхожу до Коваленка.
• Звертайтесь, - зітхає той, а хлопці, які досі вправно бігали, стрибали і відпрацьовували прийоми рукопашного бою, завмирають і зацікавлено озираються в наш бік, - Команди вільно ніхто не давав! – дивиться на них командир і вони продовжують свою справу.
• Я вивчила відеоматеріали і карту і в мене є ідея, - починаю я.
• Ідеї, зазвичай, є у командування, - байдуже говорить мені, - А задача рядового складу їх сумлінно втілювати в життя.
• Товаришу капітан, дозвольте, пройти в штаб і все показати Вам на карті? – наполягаю і пильно дивлюсь на нього.
• Пішли, - різко розвертається і швидко йде, а я майже біжу слідом, - Показуй, - наказує, коли ми зупиняємось біля його столу.
• Ось в цій лісо смузі ідеальне місце для засідки! – показую своє спостереження, - Тут немає їх позицій, вона майже в їх тилу!
• А як туди дістатись? – зацікавлено дивиться на стоп-кадр.
• Ось до цього місця, можна дістатись на машині, - показую карту, - А далі по цьому яру. Якщо піти вночі, то я зможу дістатись непоміченою.
• А назад?
• Так само, - потискаю плечами.
• Там тебе вже будуть чекати, - в’їдливо відповідає.
• Так, якщо буду повертатись відразу, - посміхаюсь, - А якщо пересиджу до наступної ночі ось в цьому хлівчику, то ні.
• Можете бути вільною, старший солдат, - відпускає мене.
• Коли мені готуватись на завдання? – не йду.
• Ти на нього не підеш, - відвертається від мене.
• Що??? – не розумію.
• На це завдання підуть інші бійці, а Ви, старший солдат Волинець, можете бути вільною, - повертається і суворо дивиться на мене.
• Дозвольте дізнатись, з яких це міркувань?
• Ви до нього не готові.
• А у Вас є бійці здатні поцілити з відстані як мінімум 2 кілометри? – Коваленко нервує, - Тому мене до Вас і направили.
• Вирушаємо о 24-й, - скребе щелепами капітан.
• Добре, - знову повертаюсь до карти, - Ви довозите мене до цього місця, а далі я сама. Зустрічаємось в цьому місці, - ставлю крапу олівцем на карті, - За дві доби.
• Я піду з тобою, - говорить.
• Ні!
• Так!
• Вдвох ми не зможемо бути непомітними! – заперечую, - Все вийде як треба, якщо я піду сама. Заразом перевірите до чого я готова, а до чого – ні, - Андрій неохоче киває головою, - Дозвольте бути вільною?
• Йди.