Глава 6.

Донецька область.

Сьогодні ми із Святом приїхали в штаб, щоб одержати дещо на складі, дещо на Новій пошті від волонтерів і зайти до командира, він мене чомусь викликав. Зустрічаю його біля входу.

• Здоров’я бажаю, - вітаюсь.
• Здоров був, - тисне мені руку, - В мене для тебе поповнення. Ти ж просив снайпера?
• Так, - підтверджую, - Нам він дуже потрібний! Ми б з ним, - починаю я.
• Приїхав тобі снайпер, точніше снайперка, - перебиває мене командир, - Протеже мого друга, майора Холоденка, дуже талановита дівчина! Пройшла натовський спец-курс, - розхвалює снайперку підполковник, а в мене з’являється якесь недобре передчуття, - Зараз покажу тобі її справу – сам переконаєшся, вона те, що треба! Її позивний «Мавка», говорять, що із значенням, – відкриває двері в свій кабінет і я бачу знайому до болю біляву маківку, і можу поклястись, що відчуваю запах її волосся.

Командир щось говорить, а дівчина підводиться і повільно повертається до нас. Очі в очі. Її блакитні в мої зелені. Тринадцять років тому, в перший день навчання в університеті я так само спіймав її погляд в натовпі студентів нашого потоку і пропав. Як лунатик я тоді пішов на світло дівочих очей: «Привіт, я Андрій!», «Привіт, я Настя!», забрав в неї її рюкзак і взяв за руку – удар блискавки, впевнений, що і вона його відчула – і повів в аудиторію. Наступні чотири роки ми ходили так майже завжди і всюди, а наші однокурсники і всі викладачі називали нас «Коваленки».

Тряхнув головою, повертаючись до дійсності. Як це могло статись? Вона ж поїхала до матері?! Вона ж мала бути в безпеці? А вона тут. Натовські курси? Снайперка? Дідько! Думай, Коваленко, думай! Якщо я зараз відмовлюсь від неї, її відправлять в інший підрозділ і там... Ні, не можна! Заберу її до себе, посаджу в кухні, подалі від фронту! Ти це серйозно? Це ж Настя! Твоя вперта до неможливого, Настя! Вже не твоя. Але в себе я хоч буду поряд і зможу захистити!

– Впевнений, що ви спрацюєтесь! – випроваджує нас командир.

Розвертаємось і йдемо до машини. Там слухаю звіт свого водія і представляю йому Настю. Радчук відразу починає залицятись. Цього ще не вистачало!

Сідаємо в машину. Салон відразу заповнив запах Насті. Просто паморочиться в голові. Відразу спливають картинки з нашого з нею минулого. Не можна про це думати! Відвертаюсь до відкритого вікна і слухаю тріскотню Свята, короткі відповіді Насті та дивлюсь в вікно. Раптом чую знайомий звук – дрон. Висовую голову у вікно і знаходжу його поглядом.

• До нас гості, - попереджаю супутників.

Переглядаюсь із Радчуком, коли чую метушню з заднього сидіння і обертаюсь. Моя дівчинка розчохляє свою гвинтівку і готується до пострілу. Затамовую подих. Кілька секунд, постріл і пташка знищена.

• Жени, - підганяю Свята, а сам прораховую варіанти подій.

Чорт, треба було сідати ззаду, поруч із нею! Але я б тоді точно очманів! До біса! Весь час поглядаю на кохану. Вона зовсім не змінилась: та ж струнка фігура, така ж ніжна шкіра, тонка довга шийка, кругле личко, рожеві губи і сяючі очі. Провінціалка з постаттю королеви. Колись вона замріяно читала мені Лесю Українку на березі Синевиру, а тепер тендітні дівочі руки міцно тримають снайперську гвинтівку. Класна зброя, до речі! Цікаво, звідки вона в неї? Телепень! Кругом смерть, а я ревную!

Обстріл закінчується і ми вже без пригод доїжджаємо до бази. Беру рюкзак Насті з багажника, дивно, вона ніколи не набирала багато речей із собою в дорогу, на відміну від інших дівчат, киваю їй головою і веду в будиночок, де живуть наші бійці жіночої статі: кухарка Аліна, радистка Аня і фельдшерка Галя. Свят проводжає нас зацікавленим поглядом: зробив неправильні висновки. Стукаю в двері, прочиняю їх, пропускаю кохану вперед і заходжу слідом. В кімнаті тільки Галя.

• Привіт! – вітаюсь, дівчина підводить очі від книжки, яку читала і дивиться на мене, - Я до вас привів нашу нову снайперку на постій. Анастасія Волинець. Знайомтесь.
• Привіт! – вітається Галина із Настею.
• Ліжко, білизна, подушки є? – цікавлюсь, - Що там ще треба?
• Так, - фельдшерка показує на вільне ліжко праворуч від дверей.
• Добре, - повертаюсь, щоб вийти, - Якщо щось потрібне – звертайся, - говорю тихо Насті.
• Добре, - так само тихо відповідає вона мені.