Розділ 6. Тільки ти

Розділ 6. Тільки ти

Дарина

Після закінчення матчу ми почали збиратися додому. Наша команда, за яку ми вболівали, виграла, проте радість це принесло лиш Глібу та Надії. Вони сміялися та обіймалися, а ми з Віталієм сумували, кожен з власних причин. Ми мали їхати та відсвяткувати перемогу в якійсь кав’ярні, проте не було на те ні сил, ні бажання.

Коли ми з Надією пішли до вбиральні, хлопці кудись поділися. Я не стала їх шукати, гадала, що вони будуть нас чекати біля машини.

Надія розповіла про свої враження і сказала, що Віталій виглядав якимось похмурим, а от Гліб, навпаки, веселим. Тому зрозуміло, що їй більше сподобався останній. Тут я вже вдіяти нічого не могла. Схоже, наш план з Глібом з тріском провалився.

Коли ми з дівчиною підійшли до нашої автівки, хлопців там теж не було. Дивно. Де ж вони? Хотіла вже дзвонити хлопцям, але почула голос Віталія.

– Дарино! Ходи сюди, – я обернулася й побачила двох друзів, що тепер обидва виглядали, ніби з хреста зняті.

Попросила Надію зачекати нас у машині, а сама пішла до хлопців. Чому кличуть і про що хочуть поговорити, ще не відомо, але я вже на сторожі, аж руки тремтять.

– Я все знаю, звідки взялася ця Надія і навіщо, – першим мовив Віталій. – Мені Гліб розповів. Не без натиску, звісно, – з сумом на нього зиркнув.

Я приречено подивилася на Віталія, а потім на самого Гліба. Що ж це означає, він здав мене? А головне, сам проколовся? Навіщо?

– Дарино, ти подобаєшся нам обом. І зустрічатися з Надією я точно не буду. Не маю бажання, коли почуття в серці до тебе.

Я охнула від такої промови. Моє серце відразу швидко забилося, ніби в унісон, в такт з його голосом. Дивлюсь на нього й не можу зупинити потік емоцій, що зараз вирують у моїй крові під час його зізнання.

– Обери когось одного з нас, щоб інший заспокоївся, – Віталій з болем у голосі це сказав, бо розумів, що я можу обрати і не його.

– Але ж ви мої друзі… Як я можу? – з останніх сил намагаюсь заспокоїтися, проте зрадливі сльози вже збираються в куточках очей.

– А я не хочу з тобою дружити! Розумієш, не хочу! Якщо ти нічого не відчуваєш до когось із нас, я поїду звідси і більше ніколи не повернусь.

Гліб мовчав. Він навіть не намагався щось сказати. Проте й він теж стояв похмурим.

– Обери когось одного… – просить Віталій.

Я витримала хвилину паузи. Вагалася. Проте все ж прислухалася до свого серця.

– Ти… Тільки ти…

– Ну, нарешті! – мовив Гліб. – Я знав, що ви подобаєтеся одне одному, але ще б довго мучилися уявною дружбою.

– Тобто ти все це підлаштував? – питаю здивовано.

– Не без почуттів, дівчинко. Я просто хотів, щоб ти сама нарешті вирішила, хто тобі з нас подобається. Проте я радий за вас. Бережіть одне одного, – Гліб пішов, а ми залишилися стояти.

Віталій нарешті притягнув мене до себе  й без дозволу поцілував, ніби я завжди йому належала. Ми обійнялися і засміялися.

– Отже, я, так?

– Ти… Тільки ти…

***