Розділ 3. Пошуки

Розділ 3. Пошуки

Дарина

І як, скажіть мені, будь ласка, я маю шукати дівчину Віталію, якщо навіть уявлення не маю, що це має бути за особа? Якою дівчина повинна бути? Веселою чи стриманою, серйозною чи грайливою, блондинкою чи брюнеткою? Якою!? 

Я кілька годин провела в роздумах на роботі, гадаючи, кого я повинна знайти для Віталія. Через це я кілька разів переплутала замовлення гостей кав’ярні, за що отримала наганяй від шефа. Стояла, як дурненька, перепрошувала та вибачалася перед гостями, коли приносила їм їхнє дійсне замовлення. Вони, звісно, посміхалися мені в обличчя, але що насправді думали про мене, невідомо. Хоч би не втратити постійних клієнтів, бо тоді шеф не тільки вижене мене з роботи, а ще й зарплатні лишить, сказавши, що сама винна. А ця робота – це єдине місце, де мені дозволяють навчатися й приходити лиш на п’яту вечора всього лиш на кілька годин у день. Де я ще знайду таке місце?

Втім, навіть крики мого керівника та лайки про те, яка я безвідповідальна й нетямуща, не зупинити потік моїх думок про авантюру Гліба. До речі, він попросив ще й Віталію нічого не казати. Нібито я сама не знаю? Це що, мені потрібно було б підійти до хлопця й запитати: «А знаєш, красунчику, я шукаю для тебе дівчину. Якій саме віддаєш перевагу?» Звісно, що я б не сказала такого. Він гарний, веселий і компанійський хлопець й ніколи не мав відбою від дівчат. От тільки за рік дружби я ніколи не бачила його в серйозних стосунках. Чи не говорить це про те, що він шукає ту саму? Або ж те, що я йому дійсно подобаюсь… Ех… Стоп! Точно! Я повинна знайти дівчину, схожу на себе! І як я тільки раніше про це не подумала? Карооку шатенку, з гарним почуттям гумору та довгим волоссям. Саме так! Я молодчинка!

– Ти працювати сьогодні думаєш!? – знову крикнув шеф над вухом, від чого я підскочила на місці.

Кава з чашки вже виливалася через краї. Я подивилася на те, що роблю, й охнула.

– Вибачте. Зараз заміню, – винувато ховаю очі.

– Звісно, заміниш! А ще гроші заплатиш за цю каву, що розлила! – гаркнув чоловік. – Що за молодь? Що за молодь пішла? Геть безвідповідальна!

Чула від нього нарікання на себе аж до вечора. То каву зіпсувала, то тістечко забула віднести клієнту, то десертні ложки забула гостям покласти. Ох… Мені таки потрібно зібратися. Бо думки про невідому дівчину Віталія мене доконають.

– Давай тобі допоможу. Які у тебе столики? – запропонувала Надія. Колега вже неодноразово бачила, як шеф кричить на мене, а тому й частенько приходила мені на допомогу.

– П’ятий, сьомий, дев’ятий і дванадцятий, – жалібно подивилася на дівчину.

– Ок. Я обслужу їх, а ти йди трохи відпочинь, – вона всміхнулася, а я очима їй подякувала за доброту.

Коли Надія пішла до закріплених за мною столиків, я подивилася їй у слід. Спокійна, весела, мила дівчина, а головне, доброзичлива та з хорошим почуттям гумору. Вона також має довге волосся, що на кілька відтінків світліше від мого, але думаю, що то не суттєва різниця. Також у неї очі зелені, але гадаю, що й ця відмінність не складе для Віталія проблеми. В таку дівчину, як Надія, можна закохатися. Вона працьовита й талановита, оскільки навчається на мистецькому. Добре, що хоч не в нашому університеті, бо якщо вони таки почнуть зустрічатися, я не витримаю, коли це відбуватиметься на моїх очах.

Уявила їх разом. Гарно. Хороша могла б вийти пара. Віталій – високий, стрункий хлопець. Завжди ходить усміхнений, бо вважає, що тільки позитивом можна добитися успіху. Гадаю, Надія буде йому під стать.

От тільки щось на душі кішки шкребуть. Не подобається мені ця ідея Гліба. Я звикла до того, що він і Віталій завжди весь свій вільний час приділяють мені. Ми навіть усі вихідні завжди втрьох проводимо. А тут що, виявляється, мені доведеться його ділити? З дівчиною? З його справжньою дівчиною, в яку він закохається? Ой, лишенько…

***