Глава 14 ( історія Алекса)

Хай, мне звати Алекс, і сьогодні ви дізнаєтеся мою історію.

Почалося все в ніч на 18 грудня. Маму забрали до пологового будинку, і вже через вісім годин з‎'явився я. Моє дитинство проходило чудово. На перший  погляд. Насправді ж, ніхто не знав, що відбувалося зі мною тоді. Батьки ніколи не ображали мене у фінансовому плані, проте було дещо важливіше, аніж гроші. Знаете, людину завжди оцінюють зовні та по вмістимістю гаманця. "Ніхто навіть розмовляти з тобой не захоче, якщо не будеш мати достойний вигляд" - так завжди вчив мене тато. Для нього не існували ні душа, ні особистість в цілому. Гроші - ось, що було для нього на першому місці.

З мамою усе було набагато простіше. Вона цінувала кожну людину по-своєму, незалежно від її можливостей та стану у суспільстві. Мене завжди хвилювало одне питання: як така розумна та гарна жінка могла закохатися в такого, як мій батько? Напевно, ми все-таки не властні над почуттями. Ніхто не знає напевно, коли ти зустрінеш саме свою людину. Людину, від якої перехоплює подих. Людину, через яку всі твої проблеми стануть просто малесенькою піщинкою в океані. Ти просто будеш хотіти її. Хотіти і душою і тілом. Хотіти кожну секунду проводити поруч, завжди оберігаючи її.

Так от, ми трішки відійши від теми. Моє дитинство, як і юність, минуло в одному місті. Я завжди хотів подорожувати і ніколи не сидіти на одному місці. Проте, батько не схвалював таку ідею. Саме тому, ми ніколи нікуди на довго не їздили. Я ніколи не міг зрозуміти, як можна настільки любити рідне місто. Так, я й сам тільки що відповів на своє питання. Бо воно "рідне" і, здавалося б, твоє. Але, все ж таки мені здавалося, що якщо не пробувати нічого нового, то зрештою ти просто так і залишишся на початку. Людина ніколи не дізнається про свої можливості, якщо не спробує щось змінити. Чи не так? Та звісно, що так. Саме тому я й хотів подорожувати, поступово пізнаючи світ.

Будучи чотирнадцятирічним підлітком я, як мені тоді здавалося, вперше "закохався" і запропонував дівчині зустрічатися. Звісно ж, вона погодилась. Ну а як можна встояти перед таким красенем? Хах, жартую. Так от, про що я там. Вона погодилась і ми прозустрічались два місяці. Та невдовзі мої так звані почуття "пройшли", і ми розійшлися. За наступний рік у мене було досить багато дівчат, та до жодної з них я не відчував абсолютно нічого. Вони просто буля для мене, як подруги, та не більше. Тоді я думав, що кохання зовсім не для мене. Кожна з тих дівчат після того, як я їх кидав (так,ви правильно зрозуміли: завжди кидав я, а не мене) починала видумувати різні безглузді казочки, аби тільки ми знову були разом. Одного разу одна з таких подруг сказала мені, що вагітна і позбудеться дитини, якщо я її покину. Уявляєте, якою треба бути дурепою аби таке вигадати? У мене просто слів не вистачає. Добре, що ситуація тоді вирішилася і, як виявилось, дівчина зовсім не була вагітна. Після того мій рівень довіри до дівчат постуво опускався все нижче. Я тоді почав думати, що взагалі ніколи не знайду людину, з якою хотів би прожити все життя, і якій би віддав своє серце.

Моє життя кардинально змінилося після одного дня. Я їхав до школи на мотоциклі і ледь не збив з ніг одну дівчину. Здається, саме тоді моє серце почало битися тільки для однієї людини. І знаєте, що тоді вразило найбільше? Всі дівчата були милими та привітними зі мною, але не вона. "Ніжність - це точно не її" - подумав я тоді. Ще ніхто ніколи не наважувався зі мною так зухвало розмовляти. Можливо, саме тому вона мене й зацікавила. Анна була особливою, не такою, як усі дівчата, котрих я знав. В ній було щось дуже привабливе, і я зараз не про тіло (хоча її фігура теж може легко звести з розуму). Вона була така рідна, така своя. І хоч ця дівчина спочатку мене страшенно дратувала, проте згодом я став помічати, що відчуваю до неї дещо більше. Це дівчисько нервувало мене та змушувало моє серце калатати все більше і більше кожного разу, коли вона знаходилась поруч. Відчуття до неї не можливо пояснити. Це щось таке, у що поринаєш з головою без можливості на порятунок. Ці очі, цей голос, тіло, душа: все було моїм. "Вона моя, точно моя" - подумав я тоді. І знаєте, я зовсім не помилився. Вона повністю полонила мене як тілом, так і душею. Я не хотів ні чути, ні бачити когось окрім неї біля себе.

Деякий час я навіть намагався боротися з цими почуттями, адже розумів, що можу завдати їй болю. Якимось своїм не обдуманим вчинком чи рішенням я міг розбти її крихітне ніжне сердечко. Тоді я остаточно зрозумів, що таке кохати. Це коли ти цілком і повністю віддаєш себе одній людині. Коли всі твої проблеми відходять на другий план, а головним стає її щастя. Достатньо лише було знати, що вона щаслива. Цього було б вдосталь для мене. Проте, як я й раніше казав, людина не знає своїх можливостей, поки не спробує. От тоді я твердо вирішив, що варто спробувати.

Зараз Анна поруч зі мною, і я дійсно почуваюся найщасливішою людиною на світі! Знаєте, я поділюся з вами одним секретом. Як тільки моїй коханій виповниться вісімнадцять, я зроблю їй пропозицію руки і серця, і ми поїдемо у романтичну відпустку. Тільки я, вона і море.. Чого ще можно бажати?!