Глава 12

 POV Анна:

Чотири дні тому

Грудень. Пройшло багато часу, як мене виписали з лікарні. Весь час мама з Алексом були поруч. Вони намагалися допомогти мені згадати важливі речі, пов’‎язані зі мною та моїм життям. До мене декілька разів навіть тато навідувався (зазвичай він весь час у відрядженнях або на роботі). Насправді, ще кілька тижнів тому я все згадала. Та зараз про це знають тільки батьки. Чому я не розповіла Алексу? Та все дуже просто: через чотири дні, 18 грудня, у нього буде день народження. Саме тоді я йому і скажу, що пам’‎ятаю абсолютно все і тепер все буде, як і раніше.

Наші дні

*То ти вже вирішила в чому підеш? Сьогодні ж особливий день для вас обох.* - запитала в мене Марі.

Зараз саме вона була моєю найкращою подругою. Дівчина з моменту аварії приділяла мені багато часу та надавала неабияку підтримку. Єва ж до мене навіть не заходила ні разу з моменту виписки з лікарні. Невдовзі мені розповіли чому. Пам’‎ятаєте ті фото з Метом? Так от, це саме вона надіслала їх Алексу. Не знаю навіщо вона так зробила, проте тепер ми не спілкуємося, і я цьому дуж рада. Зараз біля мене залишились лише ті люди, яким я справді потрібна.

*Так, люба! Я одягну голубу сукню вище колін та чорні підбори. Ну і звісно ж зроблю гарний макіяж.* - відповіла я.

* Чудово! Тоді до зустрічі ввечері. Цілую, па-па.*

-*До зустрічі!*

І ось я вже стою біля дзеркала в очікуванні свята. Я намалювала довгі чорні стрілки, що роблять мій погляд більш виразнішим, підвела контури губ ніжно-рожевим олівцем та нанесла на них бальзам. Доповнила образ масивними срібними сережками-кільцями та тонкою підвіскою.

Мої коліна тремтять, бо вже за мить Алекс дізнається, що я все згадала.

Телефонна розмова

- Ну що, ти вже зібрана? - запитала Марі.

- Так, сонце, зараз виходжу.

- Ми з Деймоном на тебе чекаємо. Напиши, коли дістанешся. Я вийду зустріти тебе.

- Добре!

- До речі, народу вже багато, тож поквапся.

- Вже виходжу! До зустрічі.

Я вийшла з квартири та попрямувала до Алекса додому. Вже за п'ятнадцять хвилин я була там. По мене, як і обіцяла вийшла Марі.

- Маєш неперевершений вигляд! Я давно говорила, що тобі пасує голубий колір! - мовила вона, чим змусила мене трішки почервоніти.

- Ой, хто б казав! Ти мабуть зібралася усіх хлопців приворожити!

На дівчині була зелена облягаюча сукню, що вигідно підкреслювала її гарну фігуру.

- Та облиш ти! Знаєш же, мені потрібен тільки Деймон!

- Я така рада за вас, ти навіть не уявляєш! Все ж добре, що ви разом. - обійняла я подругу, і ми рушили до будинку.

Батьки Алекса, як сказала мені Марі, поїхали до друзів ще зранку, тому Алекс влаштував вечірку саме в їхньому будинку. Звісно ж, вони про це знали та були навіть раді, що їх син гарно проведе час.

Увійшовши в середину я ніде не могла знайти коханого. Він не знав, що я прийду, тому це мало бути для нього сюрпризом. Та який же сюрприз, коли його ніде нема? Я обійшла увесь будинок та все ще не знайшла хлопця. Проте, почула якийсь шум біля басейну і вирішила, що він може бути там.

Я не могла повірити своїм очам, коли це побачила..