Глава 2

Дорога зайнала не так вже й багато часу. Виявилось, що це місто всього лише в двох годинах ізди. Поки ми їхали я встигла роздивитися все навкруги. Місто було напрочуд гарним і зустрічало нас сонячною погодою, проте мені кортіло як найшвидше оглянути нову квартиру.  На розі головної вулиці був ресторанчик, куди ми з мамою заїхали перекусити. Я замовила пасту з грибним соусом і смажені на грилі реберця, а мама обійшлася лише рисовим супом.

Через 30 хвилин ми вже стояли у новій квартирі та розкладали речі. В ній було дві кімнати - моя і мамина, кухня та вітальня.

"Звісно ж це не наш великий будинок, проте для життя цілком достатньо"

Моя кімната виглядала досить мило: вона була невелика, проте дуже світла. Всі меблі були в лавандово-бежевих тонах. Біля стіни стояло односпальне ліжко, поруч - невеликий столик, праворуч від вікна стояв письмовий стіл, а трохи далі стояло велике дзеркало. Під моїми зеленими очима красувалися синці. Мабуть, це через те, що я не спала цілу ніч. Та воно й не дивно, адже я дуже хвилювалась як мене тут сприймуть і чи зможу я знайти нових друзів. Доречі, про друзів: Олівія (моя найкраща подруга) дзвонила сьогодні декілька разів, аби перевірити як я почуваюсь після переїзду. Звісно, я вже дуже за всіма сумую. Хоч я і поїхала нещодавно, проте вже хочеться повернутися..

Я стояла піля вікна, коли мама зайшла до мене:

- Доню, я знаю, що деякий час тобі буде важко звикнути до нового місця - мама підійшла і обійняла мене,- проте, все ж таки тут є і свої плюси. Вчора ввечері я заходила на сайт твоєї нової школи. Вона просто неймовірна! Впевнена, ти знайдеш там багато нових друзів.

- Дякую за підтримку, мам - видавлюю з себе, а сльози вже котяться по моїм щокам.

- Анно, ти в мене сильна дівчинка, тому зможеш все витримати! А зараз заспокойся і йди вечеряти, я приготувала твій улюблений яблучний пиріг.

Я ще трішки посиділа в кімнаті, аби остаточно прийти в себе, та пішла на кухню. Вечір пройшов доволі спокійно. Ми з мамою довго розмовляли. Вона розповідала про своїх батьків, які померли ще коли мені було чотири роки, про своє дитинство та юність. Потім я зробила собі чаю та пішла до себе в кімнату. Всю ніч я так і пролежала повністю занурена в свої думки.

Зранку мама запропонувала піти прогулятися, щоб краще оглянути місто. Не впевнена, чи хотіла я цього, але все ж пішла, аби не засмучувати її.

Ми гуляли майже до вечора. Дивно, проте мені вже навіть починало подобатися тут. Хоч я і була не поряд з татом та друзями, проте мама пообіцяла, що на осінніх канікулах ми неодмінно поїдемо до них на декілька днів.

Після прогулянки я почувалася стомлено, тому одразу ж пішла відпочивати в кімнату. Я трішки попереписувалася з Ніком, з яким я, доречі, уже з'ясувала стосунки, і лягла спати.

Минув місяць

Час пролетів досить швидко і вже завтра я мала йти до нової школи. Я дуже хвилювалася, проте Єва - дівчина, з якою я нещодавно познайомилась постійно мене підтримувала. У неї було русява волосся та  великі карі очі. Дівчина була трішки нижчою від мене (мій зріст - 167 сантиметрів).  Виявилось, що вона буде зі мною в одному класі, тому я вже не дуже переймалась через нові знайомства. Єва подзвонила до мене сьогодні і ми досить довго розмовляли про завтрішній день:

- Слухай, Анно, а що ти плануєш одягати завтра? - запитала вона, і я зрозуміла, що я про це ще навіть не думала.

- Ну, мабуть ніжно-рожеву сукню до колін. Вона досить гарно підкреслює мою фігуру.

Після закінчення розмови я вирішила продумати свій образ до найменших деталей. Так минуло ще декілька годин, після чого я пішла спати. І хоч насправді мені зовсім цього не хотілося, адже голова була повністю заповнена думками, проте я розуміла, що завтра маю виглядати чудово. Тому я закуталась у легку ковдру і досить швидко заснула.