Частина 34

На порозі біля своєї квартири я бачу Даню.Чорт що він тут забув розумію що зараз щось відбудеться:

-Ну і коли ми встигли так накидатися!?- бачу що він ледве на ногах тримається.

-А я скучив сестричко- посміхається.

-Ну це я вже зрозуміла, ти ж не нову колекцію так відмічав, вірно- запитую.

-Не тільки, моя сестричка знайшла собі кавалера, я так зрадів і від своєї радості не розрахував сили.

-Слухай радість моя!Що ж ти сидиш біля моєї квартири, чому додому не поїхав.

-Я просто хотів побачити тебе.І мені не подобається цей Ендрю- кривиться і це викликає посмішку на моєму лиці.

-А хто ж тобі тоді подобається може це миле створіння з яким ти покидав зал?- не приховую своє роздратування..

-Ніхто не може замінити тебе Олесю, ось тут- показує на ділянку серця- чомусь щемить коли бачу тебе.Скажи що ти зробила зі мною?

-Так давай продовжимо нашу розмову в квартирі- беру його під руку і завожу в квартиру.

-Що мені робити?Що нам робити?- неочікувано запитує дивлячись прямо в очі.

-Нам потрібен час і відстань.Все налогодиться ось побачиш- посміхаюся а в самої поруч з ним душа в п'ятки пішла.

-Полежи біля мене- просить коли лягає на моє ліжко.

-Дань я не..

-Просто полежи, поруч з тобою так спокійно.

Далі весь час ми лежимо обличчям один до одного, я бачу як алкоголь бере своє і його повіки змикаються.

А я просто лежу і не можу відвести погляд, дивно як часто ми наступаємо на одні і ті ж граблі, знаючи як буде боляче.

Обоє поринаємо у глибокий сон і прокидаємося лише під ранок в обнімку.

-Доброго ранку- посміхається але водночас не приховує свого здивування- я ще сплю?

-Ні .- посміхаюся коли бачу його сонне обличчя.

-Як я тут опинився, я ж поводив себе гарно?

-Ну можна сказати так!Як твоє самопочуття?

-Можливо таке як і твоє минулого року після показу.

Його слува змушують мене хвилюватися, тепер стало зрозуміло його вчорашній стан.

-Ти все-таки згадав?- бачу блиск в його очах.

-Леська як же ш мені хочеться тебе поцілувати- моє серце шалено колотить і здається зараз просто розплачуся від безвиході.

-Не можна дурнику, не можна- торкаюся своїми пальцями до його губ.Він бере мою руку в свою і підводить до своєї щоки та водночас ніжно цілує.

-Знаєш я прийняла важливе рішення- обережно вимовляю боячись його реакції.

-Я впевнений що воно мені не сподобається- шепоче продовжуючи цілувати мою руку.

-Я йду з компанії, нам краще деякий час не бачитися.Це єдиний вихід з даної ситуації- бачу гнів в його очах, він відпускає мою руку і піднімається з ліжка.

-Ти все так просто вирішила?А зі мною порадитися?

-Дань зрозумій ми не можемо продовжувати в такому ж темпі, мене шалено тягне до тебе і тебе думаю також.Я боюся того моменту коли не зможу контролювати своїх емоцій.

-Це все через того Ендрю, швидко ж ти знайшла мені заміну- підвищує тон.

-Даня це не так і він просто друг, але я не відкидаю думки що з його допомогою я забуду тебе.

-Забути!Так в тебе все просто!- сердито виходить з моєї квартири і гучно гримає дверима.

Я довгий час лежу в ліжку уткнувшись в подушку яка ще досі пахне його ароматом.

Підступні сльози не припиняють стікати з моїх очей, це якесь замкнуте коло з якого не можливо вирватися.

Наступного дня я відправляюся в компанію щоб написати заяву на звільнення дякувати Богу Дані не наблюдаю.

Кладу її на стіл Віктора Олексійовича:

-Олесю, чому, щось не так- бачу розчарування в очах- можливо ти передумаєш?

-Я все вирішила, так буде краще для нас з Данею.Нам потрібен час.

-Це я у всьому винен- картає себе чоловік, а я й не знаю як підтримати адже в глибині душі я таки злюся на батьків.

-Не потрібно ворушити минулого.Дякую за все.

Закриваю за собою двері і виходжу з будівлі.Попереду нелегка розмова з мамою, і Новий Рік у колі близьких мені людей, я всетаки сподіваюся що побачу його.

-Мама!Ти вдома?- заходжу в квартиру.

-Привіт люба, я так рада тебе бачити- бачу на її обличчі посмішку, вона така щаслива аж сяє, і явно причиною є не лише мій прихід.

-Я сумувала- вирішила розпочати нелегку для мене розмову, всетаки ми ніколи не розлучалися і я не знаю як вона відреагує на моє рішення.

-Як ти доню?

-Мамо нам потрібно поговорити.

-Я слухаю тебе.

-Я хочу на деякий час поїхати.Мені запропонували роботу в Мілані, і я погодилася.

-Я розумію тебе доню.Ти все ще кохаєш його?

-Так і здається ще сильніше ніж тоді.Я боюся що одного дня просто збожеволію від цього почуття.

-Коли ти їдеш?

-Післязавтра я вже взяла білет...

-Люба - на мить замовкає- ти не проти якщо ми з Віктором Олексійовичем будемо жити разом?- бачу хвилювання в очах неначе вона боїться моєї реакції.

-Я буду дуже рада коли поруч з тобою буде надійна людина яка зможе подбати про тебе замість мене.

Далі ми продовжуємо своє спілкування, я просто лежу в мами на руках, яка в свою чергу гладить мене по голові.Відчуваю що поринула в дитинство, те щасливе та безтурботне життя, де найбільша в світі трагедія була спізнитися на мультики.Поруч з мамою так добре і тепло, що я не помічаю як поринаю  у сон.

 Прокидаюся ввечері від телефоного дзвінка:

-Так Катюш!

-Ну що ти вже готова?Буду через годину.

-Добре чекатиму- зовсім вилетіло з голови що сьогодні новорічна ніч.Тому прощаюся з мамою та прямую додому навести марафет.

Одіваю на себе червону сукню трішки вище за коліна, волосся підкручую надаючи їм природного вигляду, і легкий макіяж.Дзвінок у двері, і я поспішаю відкрити двері думаючи що це Катя.

На порозі стоїть Даня.Я просто не віру своїм очам.В його погляді я бачу сум та втомленість.

-Можна?- запитує дозволу зайти в квартиру.

-Звичайно, проходь...

-Ти сьогодні дуже гарна- старається посміхнутися але в очах я бачу біль..

-Я думала ти вже не прийдеш, не зрозумієш і не пробачиш.