Частина 28

Кращі ліки від будь-якої недуги це час .Так трапилось і зі мною.Минув тиждень від моменту коли я припинила навідувати Даню в лікарні, і це на мою думку було вірне рішення.

Напевно в тому що кажуть якщо довго не бачити людину то починаєш звикати, є доля правди.

Ми не бачилися і  в глибині душі я ще кохаю та сумую, але глибина цієї душі закрита за сімома замками.

 -Олеся!Поясни мені де ти пропадаєш ?Я кожен вечір чекаю твого повернення додому а тебе все не має- кричала в трубку мама.

-Мамр, я обіцяю що сьогодні прийду додому .Я тебе люблю- намагалася заспокоїти нерви мамі, насправді я навмисне не приходила додому і часто засинала просто за робочим столом завалюючи себе роботою, просто так ніколи страждати і жаліти себе.

-Що ти чорт забирай досі тут робиш- ввалилася без стуку Ірина 

-І вам добрий день- зітхнула в очікуванні чогось нереального, як така поважна особа знизилася до простого смертного.

-Я ж сказала щоб ти забиралася з нашого життя.

-Ірино Миколаївно я взагаліто тут працюю, вловлюєте сенс цього слова- відповідаю показуючи свій жахливий характер, оскільки від її присутності розболілася голова.

-Ти звільнена!!

-Не ви мене наймали і не вам звільняти!!- знаючи що Віктор Олексійович буде на моєму боці хоча мені це й не потрібно.

-Що тут відбувається!!!- я застигла на місці. Періді- мною стояв він, той хто змушував моє серце битися частіше.

Але це вже був не той Даня якого я колись знала, в його очах я не побачила ні краплі тепла.

-Ти може думаєш що якщо донька боса то тобі все дозволено?Я буду спостерігати за тобою, і ще- він на мить задумався а потім додав- тут бос я- пошепки промовив, у його  словах було стільки ненависті та байдужості в мою адресу, можна тільки здогадуватися що йому наплела мати..

Я ще раз видихнула і набравшись сміливості  підняла голову дивлячись йому просто в очі:

-Не думай що якщо бос то можеш мені наказувати як спілкуватися з людьми які мені дошкуляють і ще: ні від тебе , ні від твого батька мені нічого не потрібно.

Просто дайте мені спокійно допрацювати колекцію і після Нового Року ви мене тут не побачите!

Я й сама не в захваті від свого перебування тут.

-Будемо сподіватися що ти стримаєш своє слово- влізла в розмову Ірина, а Даня просто дивився мені в очі, він явно не очікував такого почути, адже в очах Ірини я всесвітнє зло яке знищить їхнє безбідне життя.

-А тепер я можу попросити вас залищити мій кабінет і дати мені можливість попрацювати- ще раз глянула на Даню, а потім розвернулася і пішла до свого робочого місця.

   Кабінет опустів і я залишилася на одинці зі своїми думками.

-Так зберися плаксо, ще не час розкисати!!- похлопала себе по щоках .

  Так моя душевна рівновага похитнулася, працювати поруч з ним виявляється буде важче ніж я думала.

Все буде супер всього місяць протриматися.

   Під обід я вийшла на кухню щоб чогось випити, навіть не збираючись на обід бо знаю що кусок в горло не полізе, і знаєте на кого я наштовхнулася?

Ну звичайно, ж на нашу Євочку яка здається не впускає моменту щоб захомутати мого братика.

-Оце так зустріч, ну і що ти досі тут робиш?- першою підійшла і не проґавивши шанс поглузувати.

-Тебе забула спитати- попиваючи свою каву відповідаю.

-Слухай ось в тебе совість є?Навіщо ти сюди припхалася, ще не полишаєш надії що Даня тебе згадає?Так вам всеодно не бути разом він же ш твій брат!- говорить спокійно але ж я знаю що в глибині душі вона боїться що її знову пошлють.

-Слухай золотце а чому ж ти так хвилюєшся, ось він твій принц- вказую рукою на кабінет шефа- іди і наплети йому про ваше велике кохання.

А чому я не можу працювати у цій компанії,яка з недавніх пір як виявилося може бути ще й моєю- знаю ж чого вони з з Іриною так трясуться і вирішила підлити масла в вогонь, твердо вирішуючи поставити цих дамочок на місце

-Це що ж тут твоє, мені цікаво- опа догралася за моєю спиною стоїть Даня і він здається все чув!

Ну що ж підігрую до кінця я ж всемаштабне зло яке потрібно знищити, нехай так і буде.

-А що щось не так?

-З вогнем граєшся дівчинко, це ще потрібно доказати кого ти дочка, хто знає де тебе твоя матуся нагуляла?- а ось тут ти нарвався і дуже сильно, і свій гнів мені нікуди подіти.

Не придумавши нічого інакшого я виплискую вміст чашки на його обличчя врешті решт це в мене виходить найкраще обливати своїх колишніх.

  В очах шок, він злий як собака, у Єви щелепа здається прилипла до підлоги.

Ну що ж поки не пізно звалюю на безпечну відстань, зробивши декілька кроків зупиняюся і не повернувшись у його бік кажу:

-Мене можете ображати скільки влізе, а ось за маму знищу кожного хто посміє рота навіть розкрити у її бік.

-Ну сестричко!Значить  буде війна- сердито вигукнув Даня, що мене лише розсмішило, що воювати зі мною зібрався дурачок, ну війна так війна!

   Я пішла в свій кабінет і не виходила з нього аж до вечора, знову допізна запрацювалася і дзвінок мами мене буквально врятував від сну.

Я зрозуміла що сьогодні не викручусь і варто повертатися додому, де доречі на мене чекав сюрприз

-Мамо я вдома!- вигукнула увійшовши в квартиру.

-Доню- вибігла розхристана і зхвильована мама.

-Що це , нова зачіска- засміялася.

-Ти про що- помацала на голові своє кубло- тут така справа.

-Та що таке я вже починаю подумувати що ти тут не сама- минаю маму і ввалююся в кімнату.

-Яя- не встигла договорити як я стою посеред вітальні і бачу ну кого ви думаєте?

-Ооо!Татусь власною персоною- зараз вони нагадували мені парочку яку застукали на гарячому хоча саме так і було

-Я все поясню..Ми тут просто вирішили поспілкуватися і обговорити твоє майбутнє.

-Оооо!Це ж яке ж ? І як?Бачу що обговорення досягло свого піку так Вікторе Олексійовичу?- вела себе звичайно як вередливий підліток, але як ще висказати своє невдоволення в цій ситуації.

-Олесю припини, ми з твоєю мамою дорослі люди - не встиг договорити бо я перебила і вставила свою репліку.