Частина 26

Даня

Всі ці дні для мене пролетіли неначе в тумані, я не пам'ятаю як залишив квартиру Олесі і як їхав в батьківський дім.

Мені хотілося вияснити все і зараз, до останнього сподіваючись що Дарина В'ячеславівна помилилася, і переплутала батька з іншим, ну раптом що адже однофамільців багато.

Прийшовши в будинок я застав всіх в зборі мама сиділа і пила чай перегортаючи якийсь модний журнал, а батько дивився новини.

-Тату, в мене до тебе серйозна розмова- випалив майже з порогу.

-Синку що з тобою?На тобі лиця не має- з тривогою поцікавилася мама.

-Я тебе уважно слухаю- відреагував батько.

-Тобі відома така жінка як Валевська Дарина В'ячеславівна??- затримавши подих чекав на відповідь.

-Звідки ти!!Хто тобі про це розказав?- подивився на матір яка теж була у розгубленності.

-Скажи це правда що вона була твоєю коханкою?

-Та як ти смієш таке питати у батька?- підійшов і дав ляпаса, та я його навіть не відчув це ніщо у порівнянні з душевним болем.

-Ти хоч усвідомлюєш що ти зробив?І як я маю тепер з цим жити?- з відчаєм у очах запитав.

-Сину вибач всі помиляються, я був тоді молодий і заплутався, але ж я не залишив тебе з мамою- досі не розуміючи що відбувається.

-Як мені тепер жити!!- крикнув з усієї сили .

-Ти дорослий хлопець і маєш розуміти.Та чому ти так розгнівався адже це все в минулому.

-Минулому?Про яке минуле ти зараз говориш?Яке це минуле якщо воно продовжує переслідувати нас?Скажи чому за ваші помилки минулого маємо розплачуватися ми з Олесею?- прокричав, виплескуючи весь свій гнів і розпач.

-Чому ти ще сюди приплітаєш цю дівку!!- вигукнула мати.

-До чого тут Олеся?- вигукнув батько.

-Та тому що Олеся твоя дочка!!!

На мить в кімнаті затихло, напевно всі переварювали інформацію.

І тільки я нічого не хотів переварювати.Мені хотілося кричати з усієї дурі, битися головою об стіну.

Я сів на підлогу та почав сміятися, це був істеричний сміх, неначе божевільний, так саме так я з'їхав з глузду.

-Дань вибач- пошепки промовив батько не знаючи що сказати.

-Що Дань?Ти хоч розумієш як зараз мені, як зараз їй?Твої діти нещасні!!Ти хоч розумієш як це розуміти що ти кохаєш того кого не можна кохати, не через зраду або непорозуміння, а просто тому що не можна, не можна навіть думати, бо кожна думка завдає тобі шаленого болю!- я закрив за собою двері і вийшов на вулицю щоб вдихнути свіжого повітря,  мені не хотілося більше щось доказувати і показувати свою безпорадність, в глибині душі я розумів що ніхто не хотів цього, але мені просто необхідно було виплеснути свій гнів на комусь. 

  Мені хотілося забутися, ноги моєї більше в цьому домі не буде.

Все своє життя я любив і поважав батька, я міг очікувати подібне від матері але ніяк не від нього.

Життя підставило нам добрячу підніжку .Я виїхав за межі міста на відкриту трасу вижав 180 км/год просто їхавши в світ за очі, та навіть швидкість не допомогла; в мене перед очима була вона, точніше цей погляд який я бачив виходячи з квартири: він неначе кричав не залишай, благаю тільки не зараз..

Я різко натиснув на гальма і вивернув руль різко на ліво.

Не в змозі більше стримувати своїх сліз , я вийшов з машини опустившись на землю біля коліс плакав як якийсь хлопчисько, ще ніколи мені не було так боляче, ще ніколи в мене не було таких безвихідних ситуацій!Я кохаю, кохаю до божевілля свою сестру.

-Це якийсь жарт?Скажи ти знущаєшся наді мною?Чому ти допустив це!І після цього всього ти хочеш щоб я продовжував вірити в тебе??- я підняв голову вгору високо до самого неба, за що доля так пожартувала, та який це жарт це знущання!Краще б вона розбила мені серце, зрадила, покинула всеодно було б легше забути, я б просто зненавидів і припинив думати.

А як зненавидіти і припинити думати про ту людину яка з такою любов'ю і ніжністю дивилася в твої очі?

Ту яка робила все щоб я почував себе коханим, ту яка подарувала мені любов та домашній затишок якого в мене ніколи не було..

  Просидівши до ранку я старався зібрати всі думки в кучу, хотілося збагнути і вирішити як жити далі але в голову нічого не лізло.Повернувшись додому я відкоркував пляшку віски, потім ще до тих пір поки мене не вирубило, і так пройшов тиждень, немов в тумані, в жахливому сні з якого хотілося прокинутися, прокинутися і перед очима вона сидить і посміхаючись ніжно гладить моє волосся.

Вона та таблетка від моє недуги, її посмішка як бальзам на душу.За ці дні ні Олеся ні я не наважилися зателефонувати один одному, знаючи що нічого воно нам не предвіщує те наше заборонене кохання.

Сьогодні я вирішив заливати своє горе алкоголем у барі, адже ще трішки без людей і я просто збожеволію.

-Дань досить!Що ти робиш!Навіщо руйнувати своє життя!- вирвала з рук склянку Єва і сама випила, не знаю якого біса вона тут і як мене знайшла, як собака по запаху, або ж матуся постаралася, ще б пак, вона напевне зараз радіє із ситуації яка склалася, зараз напевне її більше хвилює щоб татусь не здурів і не переписав спадок на Олесю..

-Єво я тебе прошу йди геть, я не в настрої розмовляти і вислуховувати твої повчання!!!- крикнув на дівчину

-Я нікуди не піду!Ти можеш пояснити що з тобою відбувається?Ти що розійшовся з цією?- почувши як мова заходить про Олесю я ледве стримував щоб не вдарити Єву

-Не смій і слова казати про Олесю!Ти мене почула!

-Якщо не вона то хто?!Хто довів тебе до такого стану.І чому її зараз не має поруч! Дітько Дань я все ж ще твій друг і можу тобі допомогти просто скажи- вириває ще одну склянку і знову залпом випиває.

-Мені зможе допомогти лише диво, якого не буває. 

-Я допоможу тобі, чуєш.Час, він все лікує і це вилікує, я допоможу вилікувати!- я не встиг і слова виговорити як її губи міцно вп'ялися в мої не бажаючи відпускати, чи то алкоголь подіяв але я почав відповідати міцно обнявши її за талію.

Якби я знав чим нам все це обернеться...

Нашу ідилію перебиває Ден