Частина 1

Був тихий осінній вечір.

Я стояла посеред парку з мольбертом і просто малювала, переносила на кусок паперу напівоголені дерева з яких спадали жовті листочки.Небо було вкрите темними хмарами які просвітлювалися вогнями вечірніх вулиць, вперше в житті не хотілося зупинятися - саме таким способом я знімала стрес.

День сьогодні виявився не з самих чудових, з самого ранку все пішло шкереберть.Почалося з того що мій будильник вчасно не задзвенів і я запізнилася на залік, та це було пів біди я б змогла все пояснити і викладач мене б зрозумів, я була не найгіршим студентом тому викладачі відносилися з розумінням.Справа в тому що до нас в університет приходили люди з відомого будинку моди, щоб придивитися собі в компанію нові таланти....Я як ви вже зрозуміли не потрапила в цю програму, ну звісно це ж я- мені ніколи так легко нічого не давалося, щоб добитися чогось у цьому житті потрібно тяжко працювати, я вже давно це зрозуміла і ні на що не сподівалася ...

Після пар я вирішила сходити щось поїсти в кафе яке знаходилося неподалік від університету, і що ж я побачила?Не повірите мій коханий на якого я вбила 2 роки свого життя просто сидів та цілувався з моєю найкращою подругою.Ну звісно ж я не стала втікати а навпаки вирішила підійти та поздороватися, запитати коли вони стали такі близькі і коли вже нарешті весілля?Але ну це ж я!Все пішло зовсім не за планом .Закінчилося це тим що чисто випадково на мого екс-коханого полетів вміст моєї чашки з чаєм шкода звісно так хотілося попити чогось тепленького але це ж для справи, потрібно ж було провчити цього мудака так саме мудак інакше не назвеш!І звичайно я не забула про свою любу подружку: в яку полетіло дуже багато слів які не дуже описували мою вихованість та стриманість.Ну що ж пофіг, я ж творча людина, а такі люди завжди надто емоційні...Все місію зроблено, дихати відразу стало набагато краще.Зі своєю короною на голові я попрямувала в парк виплескуючи свій гнів на картину.

Як на диво малювалося просто чудово, неначе хтось взяв ніжно мене за руку і почав виводити лінію за лінією, мені навіть почало подобатися те що стало виходити, мої злість і розчарування як рукою забрали.Мені було абсолютно байдуже що моє особисте життя пішло коту під хвіст, я неначе розчинилася в цій осінній атмосфері, для мене нічого більше не існувало окрім картини.Все нарешті шедевр завершено, нарешті можна йти додому.

Коли я вже збиралася йти додому то побачила як юрба людей зібралася біля фонтану, мені ж стало цікаво що ж там таке, і вирішила подивитися.У центрі кола яке утворилося від скупчення людей сидів хлопець з гітарою, він з таким захватом займався своєю справою, я не знаю що мене зацікавило більше: захоплення грою чи блиск в його очах, та на мить я піймала себе на думці що він чимсь схожий на мене коли малюю, хах напевне такий же божевільний і безнадійно відданий своєму захопленню.Досі не розумію як мені це прийшло в голову, але мені дуже захотілося намалювати його.

   Я дістала з сумки мольберт і олівець, і почала виводити контури :його обличчя було округлої форми, чорняве коротке волосся яке так і виблискувало на фоні вуличного освітлення, на такій відстані я не змогла розгледіти колір очей, і мені чомусь захотілося щоб вони були синього кольору, такі ж бездомні і безкраї як море, напевно велика кількість дівчат потонули в них, це ж моя слабкість: високий брюнет з синіми очима та ще й грає на гітарі, я з дитинства божеволію від хлопців які вміють грати на цьому інструменті, але я чомусь відійшла від теми портрету.Посмішка просто заворожувала, я ще ніколи не відчувала такого задоволення малюючи зовсім чужу мені людину.На мить я піймала його погляд на собі, але зробила вигляд що не помітила, з одягу на ньому були джинси світлого кольору і біла футболка яка виглядала з-за чорної кожанки, я відразу зрозуміла що цей хлопець не такий простий як здається на перший погляд, можливо він навіть відомий музикант який прийшов сюди за натхненням, але мене мало цікавила музика тому цей хлопець був мені незнайомий. Та це зовсім не завадило мені завершити малювати його портрет.Я була настільки захоплена малюнком що навіть не помітила як музика зупинилася і люди вже порозходилися а переді мною стояв лише він ...Хлопець був високого зросту, у нього  було струнке накачене тіло, і посмішка о Боже ця посмішка вона просто звела мене з розуму..