РОЗДІЛ 8

Шкіра відгукувалась легким тремтінням на ніжний дотик блакитного шовку, коли Аня стояла перед дзеркалом, завершуючи останній штрих свого перевтілення — застібаючи витончений гачок на м’якій, слухняній тканині сукні.

Її погляд, спочатку невпевнений, поступово прикувався до власного відображення, заворожений тим дивом, що постало у дзеркалі.

Ніжні хвилі шовку, що струменів, ковзали по її тілу, лагідно підкреслюючи дівочі вигини, окреслюючи тонку талію, крихкість оголених плечей та ніжність шкіри. Легкий поворот перед дзеркалом відлунював плавною та витонченою грацією, ніби вона не йшла, а пливла в повітрі, оповита ніжно-блакитним сяйвом.

Довгі роки вона приховувала свою жіночність, ховаючи її за безформним одягом — джинсами, футболками вільного крою, зручними худі, мішкуватими светрами та строгими сорочками, віддаючи перевагу зручності, навмисно позбавляючи себе права бути поміченою, побоюючись привернути небажану увагу хлопців.

І ось тепер, одягнена в це чарівне плаття, вона вперше за довгий час — ні, радше вперше в житті по-справжньому — відчула пробудження своєї жіночності, її трепетний подих у кожній клітинці тіла.

Ян… саме він, мов яскравий промінь сонця, що прорвав щільні грозові хмари її життя, змусив її побачити себе іншою — вдягнутися так, дозволити собі цю розкіш бути прекрасною. Для неї це означало майже те саме, що оголити не лише тіло, а й душу — дозволити собі бути вразливою, але водночас неймовірно привабливою та бажаною. Для нього! Лише для нього!

У цьому перетворенні була і несмілива надія, і таємне хвилювання, і невисловлене очікування дива, що, як їй здавалося, мало неодмінно статися саме сьогодні ввечері. Зізнання Яна викликало справжній шторм почуттів, що вирував у грудях, захльостуючи хвилями знервованості, боязкого зніяковіння і найсолодшого занепокоєння. Вона завжди пишалася власною зібраністю, умінням тримати ситуацію під контролем, намагалася керуватися холодним розумом і непохитною логікою, але Ян... Ян упевненим дотиком до самої душі розмив звичні межі її сприйняття себе, порушив стрункий порядок думок, що панував у її голові. Він не тільки пробуджував у ній трепетне сум'яття, змушуючи серце битися прискорено, а й розпалював поки що невиразне бажання, невідоме раніше бажання випробувати близькість чоловіка.

Це хитке, невловиме почуття відчувалося чужим, майже страшним у своїй новизні, але воно вабило її з непереборною силою, обіцянкою нових, захопливих відкриттів і одкровень.

Її очі, підкреслені нафарбованими віями, широко розплющилися, відображаючи чимраз більше занепокоєння. Воно підіймалося зсередини, наповнюючи душу до країв, немов тиха хвиля, готова ось-ось перелитися через край.

Як Ян відреагує на цю раптову зміну? Що подумає, побачивши її такою — незвично красивою і зворушливо жіночною?

Боязка невпевненість ковзнула холодом по спині, змушуючи засумніватися у власній привабливості. Вона невпевнено торкнулася кінчиками пальців недбалої зачіски, машинально прибираючи неслухняне пасмо за вухо, немов намагаючись заспокоїти хвилювання невпевненим жестом. І відразу гостра хвиля жалю до себе зачепила серце. Як нерозумно, як невиправно і безглуздо, що на зло батькові, в пориві дитячого бунтарства, вона все-таки зважилася обстригти своє розкішне, важке волосся, яке так довго берегла. З довгим волоссям, можливо, вона сподобалася б Яну більше?

Ця думка, немов маленький черв'як сумніву, заповзла в серце, посилюючи й без того бурхливе хвилювання, змушуючи вже майже відчайдушно сумніватися в правильності власного рішення показатися Яну в такому відвертому вигляді.

Серце билося нерівно, відраховуючи кожну секунду, що наближала неминучу зустріч. Вона твердо знала, що має зустрітися з ним біля річки, на тій самій галявині, де старезний клен, наче мудрий велетень, розправляв свої величні гілки в нічному повітрі, наче мовчазний вартовий часу. Це потаємне місце завжди вміло заспокоювати її скалічену душу, наповнюючи серце тихою гармонією й спокоєм. Але тепер... тепер, напередодні цього вечора, оповита цим незнайомим і тривожним відчуттям трепетного очікування, навіть це знайоме й рідне місце здавалося незвично тривожним.

Дивне відчуття тихо закралось у її свідомість після їхньої останньої, особливо відвертої розмови, і вона ніяк не могла позбутися нав'язливої думки, що щось змінилося в самому сенсі їхнього спілкування, стало іншим, більш особистим і глибоким. Можливо, це було лише результатом її гарячої уяви, оманливою грою почуттів, але вся її душа, без залишку, цілком і повністю, вже безупинно прагнула до нього, до Яна. Усе, чого вона зараз прагнула всім серцем, - це всього лише побачити його посмішку, відчути його теплу, заспокійливу присутність зовсім поруч, і, якщо бодай на мить випаде така неймовірна нагода, несміливо доторкнутися до його руки, його плеча, його волосся - бодай на мить, щоби переконатися, що це все справді відбувається не у фантазіях, а в омріяній реальності.

Вона відчувала: цей вечір мав стати особливим.

Бабуся давно занурилася в безтурботний сон - вірна своїм звичкам, вона завжди вставала з першими променями світанку і лягала спати раніше за всіх удома, немов сонячний годинник відміряв ритм її життя. Вислизнути з дому непоміченою не становило ніяких труднощів, а ніч сама надійно вкривала її таємну втечу.

Зупинившись на порозі, Аня глибоко вдихнула свіже нічне повітря, на мить заплющила очі, збираючись із духом, і невпевнено зробила крок у темну прохолоду ночі, назустріч невідомості й нестримному передчуттю чогось неймовірного.

Тільки-но вона ступила на стежку, що вела прямо до галявини, погляд вловив м'яке мерехтіння світла серед дерев. Ян дбав про кожну деталь, перетворюючи звичайне місце на чарівне видіння. Уздовж стежки, немов казкові гноми, вишикувалися в ряд скляні ліхтарі, в яких зворушливо мерехтіли живі свічки. Їхнє тепле, приглушене світло плавно розчинялося в ночі, що густішала, немов дбайливо торуючи їй шлях у саме серце галявини, у центр цієї казки, яка несподівано виникла.