РОЗДІЛ 5

Дискотека, захована в глибині села й доступна лише тим, хто готовий подолати двадцятикілометрову ґрунтовку, була справжнім оазисом для місцевої молоді.
Стара будівля сільського клубу — перекошений паркан, обшарпаний фасад — зовні не обіцяла нічого цікавого, але всередині вирувало бурхливе життя.

Сьогоднішній вечір був особливо гамірним: музика гуркотіла, струшуючи облущену штукатурку зі стін, а на танцполі юрмилися підлітки та молодь. Місцеві шибайголови із зухвалим виглядом походжали залом, інші — з байдужим поглядом — занурились у свої ґаджети. Подекуди миготіли рідкісні представники сільської "еліти", які теж почувалися тут чужими, але з якихось причин також були тут. Усе це створювало химерний коктейль із відчаю та веселощів.

Звуки музики огортали з усіх боків, не залишаючи простору для думок.
Аня, щойно опинившись усередині клубу, почувалася розгубленою в цьому світі — повному незнайомих облич і запаху алкоголю. Дим цигарок змішувався із потом і дешевими парфумами, створюючи задушливу, гнітючу атмосферу.

Вона озирнулася: на потрісканих стінах висіли афіші давно забутих концертів, підлога липла від пролитих напоїв, а на обличчях більшості — байдужість і нудьга.

— Ну що, готова поринути в сільське життя? — усміхнувся Ян, натягуючи на голову кепку й окуляри.

Аня знову озирнулася: хтось судомно відтанцьовував під ремікси, хтось похмуро стояв біля стін, а в кутку компанії старших перешіптувалися з пивом і цигарками.
Усе здавалося дивним і сірим.

 — Тут просто жахливо! — з огидою скривилася Аня.

  — Ти просто ще не бувала в клубах за кордоном, — усміхнувся Ян, з притаманною йому                         іронією. — Особливо на островах. Повір, тут усе як всюди, куди люди приходять, аби втекти                   від себе.

Особливо вирізнявся високий хлопець на танцполі: він безуспішно намагався станцювати щось середнє між брейкдансом, вальсом і канканом. Через хвилину заплутався у власних ногах і гепнувся на підлогу, викликавши вибух реготу в усьому залі.

Потім танцполом неквапливо пройшов пес, за ним — ще кілька. Схоже, справжня собача тусовка.

— Красуні, мабуть, узяли відпустку, — з полегшенням фиркнула Аня. Ідея прикидатися хлопцем здавалася їй жахливою.

Та раптом, ніби на замовлення, у дверях з’явилися дві дівчини — занадто яскраві для цієї місцевості. Їхні короткі сукні та помітний макіяж різко контрастували з провінційною сірістю, миттєво привертаючи увагу всього залу.

Ян розреготався:

— Ну що, напарнику, нудьгувати не доведеться! Місцеві красуні вже чекають на твою увагу.

Аня скосила на нього очі, стиснувши губи. Веселощі Яна дратували — їй було зовсім не до сміху. Але тепер доведеться відповідати за свої дурні слова й вдавати з себе хлопця.

Вона нервово провела рукою по своєму короткому волоссю. У сигаретному напівмороці клубу її жіночність надійно приховували широка сорочка, потерті джинси та кеди. Кепка, яку вона натягнула майже до самих брів, завершувала образ. У цьому антуражі Аня почувалася незграбно, ніби грала роль, для якої зовсім не була створена.

— Гаразд, почнімо, — пробурмотіла вона, намагаючись зібратися з духом.

Ян весело розправив плечі — передчуття феєричного видовища розважало його.

— Головне — впевненість, — повчально сказав він. — Дівчата чують слабкість за кілометр. Будь холодним, але зацікавленим.

Аня скривилася. Як це взагалі можливо — бути одночасно холодною і зацікавленою? Це ж якась дурня.

Тим часом дві новенькі дівчата вже стали центром уваги.
Одна — висока блондинка з довгими ногами та розумним, уважним поглядом. Друга — мініатюрна брюнетка, що весело сміялася з чогось, сказаного подругою.

— Ну що, вибирай, — підморгнув Ян. — З якої почнеш?

Аня ковтнула слину, відчуваючи, як у грудях усе перевертається. Вона попрямувала до дівчат, намагаючись рухатися плавно, як Ян колись показував, але почувалася мов ведмідь, що ступив на лід.

Просто скажи щось, — нагадала вона собі.

— Привіт, — видушила з себе, зупинившись перед брюнеткою. — Класне місце, як гадаєш?

Брюнетка обернулася, повільно окинула Аню поглядом із голови до ніг. На її губах промайнула ледь помітна усмішка.

— Ти місцевий? — запитала вона, піднімаючи брову.

— Ем... ні, — промовила Аня, намагаючись говорити грубіше. — Просто заїхав із другом. Вирішили глянути, що тут за тусовка.

— Ага, — протягнула брюнетка, склавши руки на грудях. — Ну і як враження?

— Унікально, — буркнула Аня, відчуваючи, як червоніє під її пильним поглядом. «Унікально? Що за дурня...» — майнула думка. Але в голову нічого іншого не приходило.

Ян, який стояв неподалік, ледь стримував сміх, спостерігаючи за її спробами.

— Так, а ти що тут робиш? — поспішила запитати Аня, намагаючись перехопити ініціативу. Вигляд у дівчат був зовсім не сільський — такі зазвичай не з’являються в подібних місцях.

Брюнетка усміхнулася трохи ширше.

— Ми з подругою заїхали розважитися, — відповіла вона. — Сільські клуби — це ж екзотика.