РОЗДІЛ 3

Всупереч своїй звичці прокидатися на світанку, Аня вирішила цього ранку повалятися в ліжку трохи довше. Вона вже майже задрімала, коли бабусин півень видерся на паркан просто під її вікном і, витягнувши шию, заволав так, ніби сповіщав увесь світ про початок апокаліпсиса. Сон було зіпсовано, а думки про рудого самі лізли в голову.

А раптом він і справді прийде на річку, а її там не знайде? Що тоді — розлютиться? Почне мститися?

Та й взагалі — яким вітром його занесло в село? Він же з тих, хто постійно намагається довести всім навколо, який він крутий. Грошовитий піжон на скажено дорогому байку.

Бабуся розповідала, що батько того Яна — великий бізнесмен. У столиці в нього мережа автозаправок, розкішні ресторани, ще й бази відпочинку по всій країні. А зараз десь недалеко від села, у мальовничих плавнях, нібито зводять гігантський готельний комплекс. Може, саме через це рудий і з'явився тут?

Годинник нещадно мірив час, а Аня все сиділа вдома, ковтаючи образу. Попри все, напередодні ввечері вона таки встигла підгодувати своє місце для риболовлі — розпареною перловкою з пшоном. Підготувалась, про всяк випадок, раптом набереться сміливості піти. Але морочитися з тим рудим зовсім не хотілося.

В уяві Ані спливла картина як розгнівано міряє кроками берег, блискає очима, мов розлючений бик на кориді. І чомусь ця думка її розсмішила.

Та все ж — ідеальну рибалку було безнадійно зіпсовано.
Цей нестерпний тип звалився, мов сніг на голову, і в одну мить перекреслив усі її ретельно продумані плани!

Ще якийсь час вона крутилася з боку на бік.
«Може, він уже пішов? — міркувала вона. — Не сидітиме ж там сам-один, чекаючи на мене? Навряд чи в нього з собою є вудка та черв’яки. Напевно, зрозумів, що я не прийду, й подався додому».

Думка про те, що вона ще встигне наловити свіжої рибки для бабусі, окрилила її й додала рішучості. Вона зірвалася з ліжка. Нашвидкуруч одягнувшись, стрімко вибігла з хати.

Літнє сонце вже прокинулося й розігнало туман над річкою, відкривши вид на сріблясту гладінь води та дикі квіти, що рясно цвіли обабіч берегів. Від такої небесної краси аж дух перехоплювало!
На березі не було жодної живої душі — й Аня вдихнула на повні груди. Відчуття свободи було таким сильним, що вона майже фізично відчула, як її переповнює енергія природи.

Аня кинулася до річки, серце калатало в грудях від хвилювання.

Її руки ледь тремтіли, коли вона обережно закинула вудку. Поплавець м’яко ліг на воду, і почалося тривожне чекання. Та довго воно не тривало: поплавець здригнувся, потім різко пірнув униз, натягнувши волосінь. Аня міцніше вхопилася за вудилище, відчуваючи опір — там, на іншому кінці, вирувала справжня сила.

— Ого! Оце так! — вихопилося в неї.

Вона рвучко смикнула — і почалася боротьба. Підсікла вправно, як їй здалося. Настав момент істини: велетенська риба вже була зовсім близько. Волосінь натягнулася до межі, вудка зігнулася дугою...

Але щойно Аня сильніше вчепилася в руків’я, риба рвонула, наче підводна торпеда. Вудилище вислизнуло з рук і полетіло у воду, мов сірник. Дівчина ледве встигла відскочити, щоби не звалитися в річку з трухлявого дерев’яного пірса.

— Я ж казав: з тебе рибалка нікудишня, — почувся за спиною глузливий голос.

Ян, засунувши руки в кишені шортів, неквапливо підходив ближче. Гірше й не вигадаєш — зганьбилася на очах у нього. І що тепер?

Аня розгублено обернулася. Його усмішка — хитра, майже чарівлива — зблиснула, засліплюючи, мов розсип самоцвітів. І в ту ж мить її погляд, наче зачарований, завмер на цьому несподіваному спалаху.

Рудувато-каштанове волосся Яна, злегка розкуйовджене вітром, відтіняло мармурову бездоганність його шкіри, створюючи яскравий, майже зухвалий контраст.

Хоч раніше Аня й не вважала рудоволосих привабливими, в яскравому вигляді Яна було щось незбагненно магнетичне, щось, що ламало всі стереотипи й змушувало визнати: природа таки здатна створити досконалість.

Вона вже вдруге дивилася на нього як очманіла від його вроди.

Його очі. То була темно-зелена безодня. Колір яких змінювався щомиті: то мерехтливий смарагд, то прозорий бурштин. І в кожному з тих відтінків жевріли нестримні іскри, що робили погляд одночасно пронизливим і магнетичним.

Над цією красою владно вигиналися темні брови, а легка щетина лише підкреслювала мужню рельєфність рис. А губи… Їхній вигин міг бути насмішкуватим або жагуче спокусливим — і від одного лише погляду на них по спині прокочувалися мурахи: чи то від передчуття, чи від захвату — важко було сказати. У ньому все було надто правильним, до моторошного досконалим, ніби його створили вручну, ретельно добираючи найкращі риси — щоб розбурхувати жіночі серця.

Її раптово пронизало гостре відчуття дежавю — це обличчя здавалося болісно знайомим. Надто бездоганне, ніби з глянцевої обкладинки. Аня гарячково намагалася згадати, де могла його бачити, та спогад вперто вислизав.

Вона стрімко розвернулася, відкинувши пасмо волосся з чола. Досить! Годі мліти перед ним. Вона більше не збиралася вислуховувати його глузування.

Зібравши залишки вудки і крихти власної гідності, Аня хотіла просто піти. Але Ян був спритним: одна мить ось він уже стоїть перед нею. Вона рвучко ступила вперед, намагаючись оминути його, та наштовхнулася прямо на його груди — широкі й тверді. Роздратовано зиркнула вгору. У його погляді спалахнув дивний, тривожно інтимний інтерес. Аня відчула це кожною клітиною — і мимоволі подалася назад, шукаючи порятунку від тих очей і від тієї усмішки, від яких паморочилось в голові. Та дошка під її п’ятою тріснула, проваливши трухлу дощечку і незграбно похитнувшись вона з криком полетіла вниз.