Сіанський укріпрайон

Сіань. Штаб «Армії Єдності». Нарада. Листопад 1944 року.

Присутні:

Генерал Лі Ченгуан.

Командири його підрозділів та офіцери його штабу.

Майор Флетчер.

Штандартенфюрер СС Вальтер Моріц (тепер уже колишній, воліє щоб його називали просто полковником).

Генерал інженерних військ Юрген Мейер.

Полковник Люфтваффе Ервін Бруннер.

Генерал Лі Ченгуан:

— Панове! Сьогодні ми повинні вирішити питання подальшого функціонування «Армії Єдності». Як сформувати нові підрозділи, як їх озброїти, одягнути, організувати, навчити. Хто бажає висловитися?

Підвівся полковник Моріц:

— Панове. Для створення повноцінної боєздатної армії і вирішення усіх проблем, перш ніж ми зможемо перейти до повноцінних наступальних бойових дій, нам знадобиться близько двох років. Японці спробують нас знищити. Тому нам перш за все треба подумати про оборону і захист від повітряних атак. Я пропоную збудувати потужний укріплений район, який захистить нас.

Наступним вирішив висловитися полковник Бруннер:

— Нам терміново необхідна ППО та винищувальна авіація, вважаю що цим питанням треба зайнятися вже сьогодні. Я вже почав відбір пілотів з китайської армії. Їх небагато, але вони є. У них слабка льотна і тактична підготовка, малий наліт. Тому пропоную почати з навчання на винищувач Фокке-Вульф-190. Це не лише винищувач, а й бомбардувальник, і штурмовик. На ньому значно простіші зліт та посадка. Більш досвідчених та здібних пілотів тренуватимемо на Мессершмітт-109. Навчити людей користуватися зенітною артилерією, радарами, обладнати зенітні позиції це також пріоритет сьогоднішнього дня.

Майор Флетчер:

— Ми налагодимо вам поставки озброєння та боєприпасів, обмундирування. Але через логістичні обмеження на жаль об’єми допомоги будуть далекими від бажаних.

Генерал Мейер:

— Я хотів би продовжити тему логістики. Чита повинна стати постійною тиловою базою. А для цього нам потрібна залізниця від Чити до Сіаня.

Настала тиша. Ніхто не вірив почутому. А генерал Мейер продовжив:

— 2600 кілометрів. Через гори, степи, пустелі. Але я вже збудував залізницю від Кракова до Владивостока за дорученням Гітлера. Під європейську колію. І вже готові були почати прокладати ще одну паралельну їх магістраль. Гори рейок, костилів та іншого обладнання є в Читі. Сибір – необмежений запас деревини для шпал. Люди у нас є. Розумію, це дуже важко, але альтернативи я не бачу. Якщо хочемо вижити, нам треба це зробити. До кінця 1946 року залізниця повинна працювати на повну потужність.

Отже – до роботи панове! – підсумував генерал Лі Ченгуан.

Зима 1944 – 1945 видалась дуже важкою. Холодні вітри та снігопади ускладнювали сполучення з Читою. Будівництво Сіанського укріпленого району не припинялося ні на день. Будувалися не лише укріплення, за наказом Мейера активно велося будівництво укриттів від повітряних атак. Пілоти винищувачів безперервно навчалися польотам на німецьких винищувачах та тактиці повітряного бою. З настанням весни, Лі Ченгуан почав відправляти все більше цивільних людей, які втікали в Сіань з усього Китаю на постійне місце проживання в Читу, розсудивши що Сибір дасть можливість підготуватися до наступної зими краще. Трасою майбутньої залізниці закладалися майбутні станції та будувалися поселення навколо них. На щастя Генштаб Японії та штаб Квантунської армії ще не сприймали загрозу із Сіаня серйозно. Перший авіаналіт на Сіань було здійснено лише в серпні 1946 року, коли запрацювала на повну потужність залізниця, яку збудували на кілька місяців раніше запланованого терміну. Тепер озброєння та бойова техніка, відновлена та приведена до ладу в Читі пішла до Сіаня.

Полковник Бруннер пильно контролював польоти і тренування пілотів, інспектував позиції зенітників, позиції РЛС, вперто і скрупульозно перевіряв бойову підготовку і часом, коли його ніхто не чув повторював: «Дякувати Всевишньому! Встигли»!

Авіаналіт на Сіань. Серпень 1946.

Початок серпня 1946 року. Світанок. Радари виявляють групу літаків в 150 кілометрах на схід від Сіаня. Ідуть щільним строєм. Завили сирени повітряної тривоги. Зриваються маскувальні сітки із зенітних гармат, загули мотори винищувачів які вирулюють на старт. Месершмітти та фокке-вульфи пофарбовані знизу в сірий матовий колір, а зверху жовто-коричневі, під колір степу і пустелі з китайськими розпізнавальними знаками, парами і четвірками піднімаються у повітря.

Штаб ППО. Полковник Бруннер стоїть перед великою світловою картою, куди оператори радарів Me-110G-4 (які також літають у повітрі на дальніх ділянках) наносять цілі.

— Тип?, – голос спокійний, сталевий.

— Важкі двомоторні. Швидкість низька. Характерна картина... Ki-49 «Донрю». Бомбардувальники.

Бруннер ледве помітно видихає. Не «Саєни». Не Сили Оборони. Це Квантунська армія.

— Винищувальне прикриття?

— Декілька точок ззовні строю. Небагато. Схоже на старі Ki-43 «Хаябусу».

Це було підтвердження всіх його сподівань. Противник — не найкращий. Його план мав спрацювати.