Китайський фронт. Операція «Степовий вітер»

Ранок. Початок серпня 1944 року. В кабінет керівника американської розвідки та контррозвідки генерала Девіса постукали. Заходить Райан Мітчелл. В руках тека з документами. Обличчя як завжди непроникне.

— Райане, ти очевидна з якоюсь важливою справою. Ти просто так ніколи не заходиш до мене попити кави зранку і поговорити?

— Джоне, тобі про щось говорить ім’я китайського генерала Лі Ченгуана?

— Лі Ченгуан. Лі Ченгуан, – двічі задумливо повторює генерал Девіс, – дуже знайоме ім’я, я десь його чув. Ще до Перл-Харбора. Не як генерала Армії Єдності.

Він робить паузу.

— Згадав! Квітень 1941 року, Лондон, корвет «Баракуда» приймає на борт дешифрувальну машину. Тривають вуличні бої. Німці рвуться до Темзи. Британський батальйон веде нерівні бої з переважаючими силами ворога. Стримує ворога щоб дати можливість нам завантажити і вивезти машину. Командував батальйоном… полковник… китаєць… Лі Ченгуан.

— Полковник командував батальйоном?

— Так. Війська зазнають великих втрат. Командир дивізії, генерал Едісон загинув. Полковник Лі Ченгуан прийняв командування, переформував залишки дивізії у батальйон.

— Джоне, ти казав що познайомився з ним.

— Нас познайомив офіцер британської розвідки майор Стюарт. Він тоді сказав Лі Ченгуану: «Машина важливіша за ваш батальйон, полковнику». Лі відповів: «Я знаю. Мої люди загинуть, лиш би вона дісталася до Перл-Гарбора. Бо якщо Америка впаде – впаде і Китай». Потім майор спитав: «Ви китаєць. Чому ви воюєте за нас»? Лі Ченгуан: «Я не воюю за вас. Я воюю проти них. І сьогодні наші цілі збігаються. Нацисти і японці союзники». Я тоді спитав: «Полковнику, чому ви вважаєте, що Америка може впасти? Лі подивився на мене тривалим поглядом і відповів: «Через президента Вейна. Він веде Америку до катастрофи».

Райан Мітчелл відкриває теку:

— Лі Ченгуан. Народився в Шанхаї, в родині мандарина. Батько – дипломат у Лондоні. Досить добре володіє англійською, японською, німецькою та французькою мовами. Тривалий час навчався за кордоном, в основному в Британії. Закінчив Кембридж, Королівський коледж, потім Військова академія у Сандергерсті. Після завершення навчання вступає до лав Британської армії, швидко просувається по службі. Мотивує свій вибір тим, що бажає реформувати китайську армію за європейським зразком.

— Потім почалася війна і він був змушений воювати за Британію, – вставив генерал Девіс.

— Саме так, сер, відзначився у боях під Дюнкерком. Брав участь в ар’єргардних боях під командуванням генерала Монтгомері. Потім зрада Вейна, німці висадилися на островах, бої за Лондон. Після відбуття «Баракуди», Лі Ченгуан зі своїми людьми змогли пробитися з пастки, покинути Лондон, їх з частиною людей, які вціліли, вивіз один з останніх кораблів з оточеного Бристоля до Канади.

— Потім полковник Лі Ченгуан вирішує повернутися до Китаю, щоб продовжити боротьбу вже за свою країну, – додав Девіс.

— Так. І частина людей пішла за ним Після того як він врятував їх у Лондоні, його люди готові були йти за ним хоч до пекла. Прибувши через Південну Азію до Китаю, Лі Ченгуан зі своїми людьми приєдналися до китайської армії. Тут він проявив себе як здібний воєначальник. Він отримує під командування корпус, перебудовує його за британським зразком, здобуває ряд перемог над японцями. Чан Кайші присвоює йому звання генерал-майора, а згодом і генерал-лейтенанта. Але потім починаються суперечності з Чан Кайші. Лі Ченгуана дратує корупція та некомпетентність в китайській армії. Він жорстко критикує застарілу організацію військ, і категорично засуджує міжусобну війну між націоналістами та комуністами. Конфлікт з Чан Кайші поглиблюється і призводить до того, що Лі Ченгуан зі своїми військами відділяється від Гоміндану, створює свою окрему військову силу під назвою «Армія єдності». Проголошує принцип: «Один народ, один фронт, один ворог». І люди пішли за ним, бо він єдиний хто здобуває перемоги.

— Отже нам треба налагодити зв’язки та співпрацю з Лі Ченгуаном, а не з Гомінданом, бо ворог у нас один, а у Чан Кайші частина допомоги розкрадається або спрямовується на міжусобну війну з Партизанською Армією Мао Цзедуна, – підсумував генерал Девіс.

— Кого пошлемо в Сіань до штабу «Армії Єдності»? – спитав Райан Мітчелл.

— Звичайно ж майора Флетчера. Не занадто молодий, але і не старий. Сильний, витривалий, має креативне мислення, чудовий баланс між ризиком і обережністю, – відповів генерал Девіс.

Сіань. Штаб «Армії єдності». Середина серпня 1944 року.

Генерал Лі Ченгуан та майор Флетчер схилилися над картою.

Лі вказує на Сіань:

— Тут ми стоїмо. Серце старого Китаю. Звідси йдемо на північ. Через Шеньсі, Ганьсу, Монголію. До Чити.

Майор Флетчер:

— 1200 кілометрів. Пустелі. Холод. Японські гарнізони в Монголії. Пам’ятаєте перехід Мао? А тут значно далі.

Лі:

— Ми пройдемо. Бо ми не Гоміндан. Не комуністи. Ми – єдині, хто зараз воює за Китай, а не за владу. Для походу ми підготуємося набагато краще, виберемо потрібних людей, забезпечимо логістику. Ми не будемо всівати пустелю та степи кістками наших людей.

Він дивиться на карту:

— Скажіть генералу Девісу та полковнику Мітчеллу: Операція «Степовий вітер» буде успішною. Америка зараз не зможе прислати достатньо зброї через ускладнену логістику. Сіань – наша база. Чита – наша мета. А Японія втратить материк.