Таємниці Примор’я

Аеродром Токіо, ранок.

Райан виходить з машини. На злітній смузі стоїть блискучий пасажирський Ju-88 з японськими розпізнавальними знаками, блакитний матовий фюзеляж, сині кінці крил та хвостового оперення.

За штурвалом – генерал Такео Сато. Біля трапа – адмірал Юкі Куросава.

Куросава усміхаючись:

— Ваш персональний літак, генерале Мітчелл.

Райан здивовано:

— Ju-88?

Куросава:

— Тепер він називається «Сакура-Мару». Пасажирський. 28 місць. Швидкість 480 км/год.

Райан:

— Ви переробляєте бомбардувальники на цивільні?

Куросава:

— Понад сімсот Ju-88 і He-111 вже літають як вантажні та пасажирські. Вітайте в новій Японії.

Куросава сідає навпроти Райана.

Куросава:

— Ми захопили у Примор’ї 712 Ju-88, 438 He-111, десятки Me-262, сотні Ме-109, Ме-110 та Фокке-Вульф-190, заводи Junkers, Heinkel, Messerschmitt, Focke-Wulf, німецьких конструкторів Курта Танка, Віллі Мессершмітта, два недобудованих лінкора типу «Бісмарк», верфі, ядерний і ракетний центри… Тут присутні

Райан тихо:

— І все це готувалося для «Орлиного удару».

Куросава:

— Так. Висадка на Західне узбережжя США після підриву трьох брудних ядерних бомб у портах.

Райан:

— І ви все це зберегли?

Куросава:

— Ми все це переробляємо. На мирні цілі. Або тримаємо як нагадування. Ядерні пристрої нам та німцям вже допомагають знешкоджувати американці з Лос-Аламоса.

Владивосток. День перший. Заводи

Завод Heinkel: конвеєр переробляє He-111 у вантажні літаки.  Працюють німці, японці та люди на руках яких ще помітно концтабірні номери.

— Спеціалісти з усієї Європи. Більшість вже повернулися додому, тут лишилися ті, хто вирішив залишитися, кому нікуди їхати, будинки зруйновані, родини втрачені, – пояснив Юкі Куросава.

Завод Junkers: Ju-88 стають пасажирськими. Такими ж, як і той літак яким вони летіли, тільки немає забарвлення Сил Оборони.

Завод Messerschmitt: Завмерлі конвейери. По кілька готових Me-262 без озброєння, Ме-109 (знамениті «Sakura» з ламінарним крилом, модернізованими двигунами і системою висотного підживлення двигуна), Ме-110 G-4 з радарами, новими двигунами, покращеним крилом, гарматами що стріляють вгору.

Далі цех, де випускають знаменитий Р-51 Mustang тип Кай-5. Тут людно і процес виробництва триває. Багато американців: інженери, якісь офіцери і навіть пілоти. Райан підходить і знайомиться з ними. Керує американською командою полковник. Зі здивуванням Райан впізнає ньому знаменитого аса Джона Предді. Полковник також впізнав генерала Мітчелла, привіталися ніби були знайомі.

— Ми прибули щоб проінспектувати літаки. Командування вирішило випробувати цей літак як винищувач ППО. І придбати чотири десятки для ППО Перл-Харбора. Мене призначено командувати цією авіагрупою. Іронія долі, – японська модифікація Р-51 охоронятиме повітряний простір над Перл-Харбором, – пояснив полковник

Далі завод Фокке-Вульф. Виробництво винищувачів зупинено. Але там також американці. Військові льотчики. Знову впізнають Райана. Після кількох хвилин розмови з’ясовується, що американці прибули щоб вивезти по кілька екземплярів японських модернізованих винищувачів для обльоту вивчення.

Верф: два лінкора типу «Бісмарк» розбирають на метал для цивільних суден.

Райан:

— Це не трофеї. Це ціла індустріальна імперія.

День другий. Концтабір «Аушвіц-2». Порожні бараки. Іржавий дріт. Крематорії. Табличка японською та англійською:

«Звільнено Силами оборони адмірала Юкі Куросави, липень 1944»

Куросава ледь чутно:

— Такого жахіття я не бачив ніде. Коли я побачив, що така маса людей загнана за колючий дріт…. – Юкі не договорює.

Райан не знаходить слів.

День третій. Ядерний центр (кульмінація) Оппенгеймер і Гровс уже там. Працюють разом з японськими та німецькими вченими.

Гровс Райану, тихо:

— Вони на три роки попереду нас були б… якби не Куросава.

Оппенгеймер іронічно:

— Ми приїхали знищувати бомби, яких ми самі ще не створили.

Кабінет Куросави у Владивостоці. Вечір.

Куросава кладе на стіл пачку документів. Перша папка:

— 1500 американських джипів Willys. Продані Вейном Гітлеру в травні 1941. На них мали їхати есесівці на Вашингтон.

Друга папка:

— Кредити на 2,4 мільярда доларів. Підпис Вейна. Листопад 1941. На ці гроші будувалися всі заводи, верфі, табір, ядерний центр.

Третя папка, Леслі Гровс відкриває і блідне: