Резиденція військового правителя, Токіо, серпень 1947

Райан сидить за столом. Перед ним – японська стенограма наради генерала Сато.

Аяко перекладає текст англійською. Її японська – рідна мова, англійська – така ж вільна.

— Ось цей розділ особливо важливий, – каже вона, показуючи на параграф. – Сато детально описує, як ідентифікувати носій бомби за ваговими характеристиками.

Райан читає переклад уважно.

— Це геніально. І жахливо одночасно.

Він дивиться на Аяко.

— Вони мали шанси зірвати наші атаки. Якби війна продовжилася...

— ...мільйони американських солдатів загинули б під час вторгнення на острови, – закінчує Аяко. – Бо атомна бомба не змогла б змусити Японію капітулювати.

Райан повільно киває.

— Куросава і Маріка врятували життя з обох сторін, погодившись на переговори.

Він бере папір і починає писати супровідний лист:

НАДСЕКРЕТНО

Генералу Девісу,

Президенту Німіцу,

Додаю перекладену стенограму наради японського генерала Сато (командувач авіацією Сил оборони) та генерала Маріки Накади (керівник військової контррозвідки).

Нарада відбулася у червні 1945 року – за два роки (!) до запланованого (але не реалізованого через переговори) атомного бомбардування.

План генерала Сато під кодовою назвою «Полювання на Дракона» передбачав:

1. Раннє виявлення розвідників погоди

2. Знищення розвідників до передачі даних

3. Ідентифікацію носія бомби у групі за ваговими характеристиками 

4. Відтягнення ескорту

5. Розсіювання групи реактивними снарядами

6. Прицільне знищення носія реактивними Me-262

7. Негайний відхід після знищення носія

Японці мали у розпорядженні станом на літо 1947:

– 60 Me-262 (розподілені по містах)

– 300 P-51 Mustang (копії наших виготовлені у Примор’ї)

– Висотні модифікації Фокке-Вульф-190

– Інтегровану систему радарів німецького виробництва

– Високопідготовлених пілотів (тренування німецькими асами)

Прошу передати стенограму фахівцям стратегічної авіації та Manhattan Project для оцінки ефективності японських контрзаходів.

Особиста думка: якби план Сато був реалізований, наші шанси на успішне атомне бомбардування були б мінімальними.

Генерал Райан Мітчелл

Військовий правитель Японії

Райан запечатує конверт червоним сургучем з особистою печаткою.

— Це піде дипломатичною поштою, – каже він Аяко. – Максимальна секретність.

— Ти впевнений, що треба їм показувати це? – питає вона. – Це розкриває японські можливості.

— Війна закінчена, – відповідає Райан. – Немає сенсу тримати секрети, які можуть врятувати життя в майбутньому. Якщо американські фахівці зрозуміють, наскільки ефективною була японська ППО, вони двічі подумають перед наступною авантюрою.

Він дивиться у вікно на Токіо.

— До того ж, це демонструє, що ми – японці і американці – тепер партнери. Ми ділимося навіть найсекретнішою інформацією. Бо довіряємо один одному.

Відповідь генерала Девіса (вересень 1947)

Резиденція військового правителя, вересень 1947, ранній ранок.

Ад'ютант приносить Райану запечатаний конверт з печаткою Пентагону.

Райан розкриває. Читає.

Його обличчя спочатку здивоване, потім задумане, потім – полегшене.

НАДСЕКРЕТНО

Генералу Райану Мітчеллу,

Військовому правителю Японії,

Отримав вашу стенограму наради генерала Сато. Передав копії фахівцям Strategic Air Command та Manhattan Project.

Їхній висновок: план генерала Сато мав ~90% шансів на успіх.

Детальний аналіз:

1. Знищення розвідників погоди: Me-262 на висоті 9000+ метрів мали абсолютну перевагу. Наші B-29 не мали шансів втекти.

2. Ідентифікація носія: Японська методика розпізнавання за ваговими характеристиками – професійна. Ми не врахували цей фактор.

3. Реактивні снаряди Wfr.Gr.21: Ми не знали, що японці захопили цю зброю у німців. Розсіювання групи – ефективна тактика.

4. Me-262 проти B-29: Наші літаки, навіть без броні та озброєння, не могли втекти від реактивних винищувачів. Швидкість 870 км/год проти 560 км/год.

5. Система ППО: Німецькі радари + японська дисципліна = найефективніша ППО у світі на той момент.