Вашингтон. Овальний кабінет

— Вона запропонувала капітуляцію.

Німіц підводиться.

— Беззастережну?

— Ні, сер. З умовами.

— Які умови?

Райан викладає документ на стіл.

— Імператор залишається. Флот розпускається. Армія розпускається. Війська виводяться з окупованих територій. Генштаб йде у відставку. Без окупації. Але Сили оборони залишаються.

Генерал Маршалл хапає документ.

— Це неприйнятно!

— Чому, сер? – спокійно питає Райан.

— Тому що вони зберігають армію!

— Ні, сер. Вони зберігають сто двадцять тисяч солдатів. Без флоту. Без авіації. Без союзників. На островах. Це не армія вторгнення. Це поліцейські сили.

Німіц бере документ і читає уважно.

— Генерале Мітчелл, ви вірите їй?

— Так, сер. Абсолютно.

— Чому?

— Тому що вона нічого не виграє, обдуривши нас. Тому що її чоловік загине, якщо ми штурмуватимемо острови. Тому що вона втомилася від війни.

Райан робить паузу.

— І тому що вона завжди говорила мені правду. Навіть коли правда була не на її користь.

Німіц повільно сідає.

— Ви рекомендуєте прийняти цю пропозицію?

— Так, сер. Ми отримуємо все, чого хотіли. Війна закінчується. Японія роззброюється. Імператор капітулює. Жодного додаткового американського солдата не загине.

— Окрім того, що Куросава зберігає свою армію.

— Так, сер. Але подумайте. Хто такий Куросава? Випускник Гарварду. Людина, яка виступала проти війни з нами. Офіцер, якого покарали за це. Єдиний японський командир, який перемагав без непотрібних жертв.

Райан нахиляється вперед.

— Якщо в Японії хтось і може гарантувати стабільність після капітуляції – це Куросава. Не Генштаб, який програв війну. Не адмірали, які втратили флот. А людина, яка створила єдину боєздатну силу на островах.

Маршалл качає головою.

— Конгрес ніколи не погодиться. Преса розірве нас. «Японія зберігає армію» – ось заголовок.

— Тоді ми скажемо правду, – відповідає Райан. – Альтернатива – штурм. Сто п'ятдесят тисяч убитих американців. Рік боїв. Зруйновані міста. І в кінці – окупація країни, де кожен цивільний стане ворогом.

Він бере документ.

— Або це. Війна закінчується завтра. Японія капітулює. Імператор підписує. Війська виводяться. І ми всі йдемо додому. Живими.

Німіц довго мовчить.

— Генерале Мітчелл, якщо я прийму цю угоду і вона виявиться пасткою... Якщо Японія порушить умови... Ви розумієте, що відповідальність буде на вас?

— Так, сер. Я розумію.

— І ви готові взяти цю відповідальність?

Райан дивиться президенту прямо в очі.

— Так, сер. Тому що я знаю Маріку Накаду. І якщо вона дала слово – вона його дотримає.

Німіц повільно киває.

— Тоді я приймаю цю пропозицію. Боже, допоможи нам усім, якщо ви помиляєтесь.