Приватний кабінет у губернаторському палаці, Маніла

Вечір. За вікном тропічний дощ.

Маріка Накада сидить біля вікна. Біляве волосся, генеральська форма без знаків розрізнення. Тільки біла сорочка, чорна спідниця, ремінь з кобурою.

Стукіт у двері.

— Заходьте, генерале Мітчелл.

Райан входить. Американська генеральська форма. Теж без знаків розрізнення.

Вони довго дивляться один на одного.

— Шість років, – нарешті каже Маріка. – З грудня 1941-го.

— Перл-Харбор, – відповідає Райан. – Ти стояла над нами. Я ще не прийшов до тями після твого удару.

Маріка посміхається ледь помітно.

— Мені треба було вбити тебе тоді. Танака казав, що треба вбити. Але я не послухала.

— Чому?

Вона повертається до вікна.

— Тому що ти був єдиним, хто розгадав наші коди. Єдиним, хто попередив про атаку. Єдиним, хто зробив все правильно. І твоє командування тебе проігнорувало.

Вона обертається.

— Ти заслуговував на краще, ніж бути вбитим через ідіотизм Вейна та Гілмора.

Райан підходить до столу, наливає собі води.

— Ти отруїла воду. Синіми каністрами. Опіат.

— Так. Це була моя ідея. Танака хотів використати ціанід. Я наполягла на опіаті. Без опіату втрати були б у десятки разів більші.

— З обох боків.

— Так. З обох боків.

Пауза. Дощ за вікном посилюється.

— Чому ти попросила цю зустріч? – питає Райан.

Маріка сідає за стіл, жестом запрошує його сісти навпроти.

— Тому що війна закінчена. Японія програла. Ми обидва це знаємо.

— Тоді капітулюйте. Беззастережно.

Маріка хитає головою.

— Ні. Не так. Я пропоную тобі – тобі особисто, не твоєму президенту, не твоїм генералам – я пропоную тобі угоду.

Вона кладе на стіл документ.

— Японія розпускає флот. Розпускає армію. Імператор залишається, але як символ, без реальної влади. Генштаб йде у відставку. Ми виводимо війська з Філіппін, Китаю, Кореї.

Райан читає документ.

— Але Сили оборони залишаються.

— Так. Під командуванням мого чоловіка. Сто двадцять тисяч чоловіків. З німецькою зброєю. На японських островах.

— Ваш уряд на це погодився?

Маріка посміхається холодно.

— Після Тайваню в нашого уряду немає вибору. П'ятсот тисяч солдатів відрізані на Філіппінах. Флот не може їх забрати. Армія не може їх врятувати. Єдина боєздатна сила на островах – Сили оборони Куросави.

Вона нахиляється вперед.

— Генштаб може капітулювати або не капітулювати. Це не має значення. Вони не контролюють нічого. Контролює Юкі. А Юкі контролюю я.

Райан повільно кладе документ на стіл.

— Ти говориш від імені свого чоловіка?

— Я говорю від імені людини, яка не хоче, щоб він загинув у безглуздому штурмі. Людини, яка втомилася від війни. Людини, яка знає, що ця війна була помилкою з самого початку.

Вона робить паузу.

— Ти знаєш мене, Райане. Ти знаєш, що я не брешу. Ви можете штурмувати острови. Можете спробувати знищити Сили оборони. І, можливо, навіть переможете. Але ціна буде...

— Сто – сто п'ятдесят тисяч убитих, – закінчує Райан. – Двісті – триста тисяч поранених. Рік боїв. Може, більше.

— А в кінці – порожня перемога. Зруйновані острови. Мертві міста. І окупація країни, де кожен цивільний стане партизаном.

Маріка встає і знову підходить до вікна.

— Або ви приймаєте мою пропозицію. Війна закінчується завтра. Без жодного додаткового убитого. Японія роззброюється. Імператор підписує капітуляцію. Ви отримуєте все, чого хотіли. Окрім одного.

— Окрім Сил оборони.

— Так. Але подумай, Райане. Сто двадцять тисяч солдатів. На островах. Без флоту. Без армії. Без союзників. Вони не загроза для Америки. Вони гарантія порядку на островах.

Райан повільно встає.

— Чому я повинен тобі вірити?

Маріка повертається. В її очах – щось нове. Втома? Щирість?

— Тому що я виступала проти Перл-Харбору. Виступала проти Філіппін. Виступала проти Каліфорнії. Мене не слухали. Мене садили в ізоляцію. Юкі покарали ще жорсткіше – відправили на острови, яких немає на картах.

Вона робить крок ближче.

— Ми обоє – я і Юкі – були проти цієї війни. Але коли вона почалася, ми виконували свій обов'язок. Я знищувала твою криптологію. Він захоплював твої бази. Ми робили свою роботу. Добре робили.

Ще крок.

— Але тепер війна закінчена. І я не хочу, щоб мій чоловік загинув у останній безглуздій битві. Так само, як ти не хочеш, щоб загинули твої солдати.