Вогонь над Нагоєю

Вашингтон, червень 1947. Кабінет генерала Маршалла. Той самий брифінг, де на столі лежать аерофотознімки й досьє.

Генерал Девіс кладе останнє фото:

— …і ще сто п’ятдесят Me-110 G-4. Нічні перехоплювачі. Радар FuG-220 Lichtenstein. Гармати Schräge Musik під кутом вгору. Здатні атакувати знизу, у сліпій зоні B-29.

Райан додає:

— На висоті 5–8 тисяч метрів, у повній темряві. Наші стрільці їх не бачать. Радар наводить. Дві-три черги – і літак падає. І це не звичайні Ме-110. Модернізовані, нові двигуни і ламінарне крило, швидкість понад 660 кілометрів на годину – 410 миль, обладнані для висотних боїв.

У залі – мертва тиша. Лемей стоїть біля вікна, курить сигару. 

Він слухав увесь брифінг. 

Він чув цифру «150 Me-110». 

Він чув слова «нічні», «радар», «знизу», «сліпа зона», «модернізовані», «ламінарне крило», «410 миль», «висотні».

І все одно через місяць відправляє 80 B-29 у нічний рейд на Нагойю.

Трибунал. Серпень, 1947

Прокурор полковник ВПС, голос ріже, як ніж:

— Підсудний Лемей, ви були присутні на брифінгу 17 червня 1947 року?

Лемей: 

— Так.

— Ви чули доповідь генерала Девіса про сто п’ятдесят японських нічних перехоплювачів Me-110 з радаром і гарматами Schräge Musik?

Лемей, коротко: 

— Чув.

— Ви чули оцінку полковника Мітчелла, що будь-який нічний наліт закінчиться катастрофою?

Лемей, тиша 5 секунд: 

— Чув.

Прокурор кладе на стіл стенограму брифінгу й фотокопію підпису Лемея під нею – «ознайомлений».

— Тоді поясніть суду: чому через місяць ви відправили вісімдесят B-29 у нічний рейд без ескорту, без розвідки, без дозволу президента, знаючи, що японці мають спеціалізовані нічні перехоплювачі саме для таких нальотів?

Лемей, вперше за весь трибунал голос тремтить: 

— Я вважав, що розвідка перебільшує. Я думав, що зможу довести: японці беззахисні вночі.

Суддя, холодно:  

— Ви довели. Тільки не їхню беззахисність. А свою.

Вирок: 

Позбавлення звання, ганьба, вічне забуття.

І тепер ніхто ніколи не скаже: 

«Але він же не знав».

Він знав. 

Він чув. 

Він підписався під доповіддю. 

І все одно відправив 680 людей на смерть.

Тому трибунал не помста. 

Це просто справедливість, яка нарешті наздогнала людину, яка завжди вірила, що «переможців не судять».

Тільки цього разу він програв. 

І суд став неминучим.

Операція «Опівнічний грім»

Сцена 1: Штаб Кертіса Лемея, Гуам, 15 липня 1947. Кабінет генерала Кертіса Лемея. Лемей сидить за столом. Перед ним – карта Японії.

Поряд – полковник Гаррісон, командир авіагрупи, і підполковник Боумен (штабний офіцер).

Лемей, курить сигару, вказує на карту:

— Токіо – занадто ризиковано. Президент заборонив без його дозволу.  Осака – те саме. Кіото – взагалі табу (культурна столиця). Він переміщує палець на карті:

— Але Нагоя... середнє місто. 350,000 населення. Важливий промисловий центр. Авіазаводи Mitsubishi. І – головне не під прямою забороною.

Полковник Гаррісон, обережно:

— Сер, президент Німіц наказав утриматися від бомбардувань.

Лемей, різко:

— «Утриматися» – це не «заборонено». Це рекомендація. А я командувач стратегічної авіації. Моє завдання – перемагати. Не чекати.

Боумен:

— Але японці мають сильну ППО...

Лемей, перебиває:

— Вдень. Вдень у них Me-262, Bf-109, P-51 японські. Радари. Координація. Але вночі? У темряві? Вони сліпі. Як і ми були сліпі в 1941-му.

Він малює план:

План операції «Midnight Thunder» (Опівнічний грім):

Дата: 18 липня 1947, 02:00 (глибока ніч)

Ціль: Нагоя, авіазаводи Mitsubishi

Сили: 80 B-29 (без ескорту – винищувачі не літають вночі)

Висота: 6,000–7,000 метрів (нижче зони дії денних винищувачів)

Бомби: Запалювальні M69 (дерев'яні будівлі)

Тактика: Швидкий удар, 20 хвилин над ціллю, відхід

Лемей:

— Швидко. Тихо. Ефективно. Вони не встигнуть підняти винищувачі. Їхні радари побачать нас, але без винищувачів – марно.