Повернення!

Тихоокеанський флот, квітень 1945

Райан стоїть на містку крейсера «Індіанаполіс». Попереду – острови, які він не бачив чотири роки. Генерал Девіс:

— Нервуєш?

Райан:

— Батьки не знають, що я живий. Японці не дозволяли передавати листи. Для них я мертвий чотири роки.

Бій за Оаху був короткий. Японці чинили опір, але не фанатичний. Райан розшифровує повідомлення про евакуацію японського гарнізону. Американці входять майже без втрат. Але Райан добре знає, яка запекла морська битва передувала звільненню островів.

Знайомі вулиці Гонолулу. Знайомий будинок. Райан стукає у двері. Серце калатає. Відчиняє батько – постарілий, посивілий. Дивиться на Райана. Не вірить.

Едвард Мітчелл шепотом:

— Райане?.. Синку?..

Потім обійми. Сльози. Мати вибігає з кімнати.

Айлана плаче:

— Ми думали... чотири роки ми думали, що ти...

Райан:

— Я живий, мамо. Я вдома.

Вечеря. Райан приводить Аяко. Едвард і Айлана здивовані – японка? Після всього?

Райан:

— Тату, мамо... це Аяко Ішидо. Моя наречена.

Тиша. Батьки не знають, як реагувати.

І раптом впізнання. Той жахливий день 7 грудня 1941 року. І дівчина у формі японського офіцера, яка принесла тоді і біль… І надію.

Айлана м'якшає:

— Ти родичка Харуто і Мідорі?

Аяко здивовано:

— Так! Харуто – брат мого батька.

Райан додає:

— І капітан американської армії.

Едвард розуміє:

— Значить, ти двоюрідна сестра Сіро...

Аяко:

— Так. Він загинув на «Баракуді». Героєм.

Айлана підходить і обіймає Аяко.

— Вітаємо в родині, дівчинко.

Пізніше. Аяко і Айлана на кухні.

Айлана:

— Розкажи мені про себе. Справжнє.

Аяко, чесно:

— Я народилася в Сан-Франциско. Потім родина переїхала до Японії. Я... я працювала в японській розвідці. Але насправді – на американську.

Айлана зупиняється.

Аяко:

— Я не можу розповісти все. Але те, що ви повинні знати: я врятувала вашого сина. Багато разів. І я люблю його більше за життя.

Айлана:

— Цього достатньо. Решта – між тобою і Богом.