Обмін

Райан Мітчелл і Маріка Накада крокували удвох до групи японців. Його люди залишилися позаду. Від групи японців відділилися двоє людей – полковник Джим Паркер і сам генерал Джіро Накада. Коли між ними залишилося два десятки кроків, вони всі зупинилися.

— Майоре Накада, Ми очевидно ще зустрінемося, ви ж продовжите полювання на мене?

— В Каліфорнії ми не зустрінемося. Я не психопат схиблений на вендетті. Я офіцер, який виконує свій обов’язок. Крім того я була проти авантюри в Каліфорнії. За що кілька місяців була в ізоляції. Зараз, коли коди розкриті немає сенсу полювати за тобою.

— А я думав ти також розробляла план десанту в Каліфорнії.

— Зовсім ні, я до цього не причетна. Не всі генерали і адмірали підтримали Каліфорнійський десант. Наприклад його не підтримали адмірал Ямамото, генерал Накада, а адмірал Юкі Куросава відкрито виступив проти нього.

— Куросава – єдиний кого ти назвала по імені, – зауважив Райан.

По обличчю Маріки пробігла ледь-помітна тінь.

— Юкі Куросава мій наречений. Мені хоча б пощастило бути з ним на одному боці, чого не скажеш про тебе, лейтенанте Мітчелл, – Маріка ледь помітно посміхнулась, але зовсім не зловтішно.

Удар у відповідь потрапив у ціль. Райан не зміг зберегти незворушний вигляд.

— Ти помітила це в своєму кабінеті, в Перл-Харборі.

— Вірно. І хотіла використати це проти тебе. Тільки все пішло не за планом. Я маю на увазі не лише недисциплінованість капітана Танаки і твою втечу, її почуття до тебе є взаємними.

— Майоре Накада, тобі час іти, – сказав Райан, помітивши, що полковник Паркер залишивши генерала Танаку прямує до нього.

Джим Паркер і Маріка Накада порівнялися один із одним і розійшлися. Через півхвилини полковник Паркер був вже поряд. У нього була перебинтована рука.

— Вітаю вас, сер, нам треба йти!

— Райане, вона небезпечна. Я був надто самовпевненим. А вона грає на зовсім іншому рівні. Ти єдиний, хто можеш вести з нею гру на рівних. Не факт, що зможеш її перемогти, але ти єдиний хто може передбачити її ходи.

— Нам треба йти, Джиме, – вперше назвав Райан Паркера по імені.

Через кілька хвилин вони мчали на двох авто у бік гір.

В той самий час невелика колона авто везла у протилежний бік Маріку і генерала Накаду.

— Ти тут не затримаєшся? – спитав генерал у Маріки.

— Ні, мені тут робити нічого. Завтра сюди прибуває моя тінь, моя учениця, моє друге «я» капітан Аяко Ішидо. Вона замінить мене. Доречі, вона також не підтримала Каліфорнійський десант, тільки на відміну від мене не сказала це відкрито.

— Я також скоро відбуваю. Краще вже тропічний острів ніж це велике місто.

— Десь там в океані захоплює нові острови Юкі, може ви з ним зустрінетеся, – відповіла Маріка.

— Його недруги, які його покарали, жорстоко прорахувалися. Радіо щотижня повідомляє про черговий острів захоплений групою Куросави. Він залишився для Японії героєм, не зник у забутті, здобуває все нові перемоги. Особливо на фоні статичної війни, яка розгортається тут, а коли нас витурять з Каліфорнії, цей контраст стане ще більш помітним, підсумував генерал Накада.