Майор Накада

Полковник Паркер отямився від різкого запаху нашатирного спирту. Повільно розплющив очі. Різке денне світло знову примусило закрити. Страшенно боліла голова, по якій він отримав удар прикладом у чагарнику. Пекучий біль у поранній руці. Він знову обережно розплющив очі. Він лежав на платформі вантажівки, під головою був якийсь речовий мішок. Неподалік говорили японською мовою. Жіночий і чоловічий голоси. Обережно розплющивши очі полковник Паркер побачив гарненьку білявку в японській військовій формі, але без знаків розрізнення, і японського генерала. Генерала він впізнав. Це був Джіро Накада, начальник штабу японського контингенту в Каліфорнії, його фото були у майора Блейка. Побачивши, що Паркер отямився, білявка підійшла ближче. Джим Паркер похолов, побачивши, що білявка тримає в руках його родинне фото: сам Паркер, його дружина Еліза і п’ятеро дітей. Фото було вшите в його одяг прямо навпроти серця, щоб було завжди з собою, але вороги його знайшли. Найстрашнішим було те, що на зворотному боці фото, охайним почерком дружини була написані імена кожного та точна адреса його родинного ранчо в Техасі. Яскраво сині очі білявки зупинилися на полковнику. «Маріка Накада», зрозумів він згадавши розповіді Райана Мітчелла. Майор імператорської розвідки, тут у Каліфорнії. І в її руках його родинне фото.

— Полковнику Паркер, – мелодійним голосом, без найменшого акценту сказала вона, – не будемо гратися у схованки. Ми знаємо хто ти, а ти знаєш хто ми. Мене цікавить одне питання. Де Райан Мітчелл?

— Чому ти вирішила, що я тобі допомагатиму?

— Іншої відповіді я від тебе й не очікувала, полковнику. Крім того, я впевнена, що Райан Мітчелл ніколи не поведе людей у схованку, яка відома тобі. Ти мені потрібен для іншої справи. Райана Мітчелла я знайду сама, – впевнено сказала білявка.

Маріка поклала фото родини полковника Паркера до папки і сховала її до сумки.

— Я думав, що ти почнеш його катувати, або спробуєш тиснути на нього через родину, – сказав генерал Накада, коли Маріка сіла поряд в авто.

— Це безглуздо. Райан Мітчелл не піде у схованки, які відомі Паркеру, адже він повинен розглядати варіант, що ми спробуємо їх знайти катуючи Паркера.

— А що ти збираєшся зробити?

— Я хочу використати Паркера як страховий поліс. Якщо щось піде не так, я не буду проявляти надмірний героїзм, щоб залишитися живою, а з полону ви обміняєте мене на Паркера. Спробую знайти Мітчелла, виманити його з укриття. Але доведеться ризикувати, бо Мітчелл розумніший за Паркера. Коди вже скомпрометовані, і їх треба змінити. Мітчелл їх знову розшифрує, і тоді буде шанс влаштувати йому пастку. Але нехай ваші люди використовують старі коди і розсилають дезінформацію. Це відверне увагу оточення Мітчелла, – сказала Маріка.

— Гарний план, – оцінив генерал Накада.

Вже кілька днів поспіль японські радіостанції посилали шифровані повідомлення одночасно старими і новими кодами. Старі коди містили повідомлення, в яких Райан запідозрив дезінформацію. Для розшифровки знадобилося більше двох тижнів. Його загін ретельно уникав баз та схованок, які були відомі полковнику Джиму Паркеру та всім зниклим людям під час засідки у яру. Загін перебазувався на ранчо у передгір’ї. Шепард Блейк був проти, оскільки підозрював, що власниця працює на ворога. Але Райан навмисно розташував своїх людей саме на ранчо, бо розраховував влаштувати пастку для Маріки Накада. Проте вночі вони таки покидали ранчо, щоб дійсно не потрапити у пастку.

— Райане, це небезпечна гра, – говорив майор Блейк.

— Я знаю Шепарде, але краще для зустрічі з ворогом самим обрати місце зустрічі, ніж його обере ворог.

Генерал Накада повідомив Маріку, що їхній агент повідомив, що загін партизанів розташувався у неї на ранчо. Керує загоном Райан Мітчелл. Маріка Накада вирішила ризикнути. Спочатку війська оточать район навколо ранчо, а потім менші сили приховано висунуться поближче до ферми, ховаючись у заростях. Маріка вирішила розділити свій загін на дві нерівні частини. Менша частина на чолі з самою Марікою сховаються у заростях на схід від ранчо з вечора. Більший загін також увечері висунеться до ранчо і обійшовши його з трьох боків: з півночі, заходу та півдня нападе на нього на світанку. Це пояснювалося тим, що агент повідомив, що загін Мітчелла повертається на ранчо перед сходом сонця. Це було дивно, але Маріка вирішила ризикнути.

— Лейтенанте Мітчелл, як ви і передбачили, вороги зайняли позиції на захід, південь та північ від ранчо, вони розвели багаття, – доповідав сержант Тобі Келлер.

— А на схід від ранчо?

— Там чагарник, важко помітити, я відправив розвідників-індіанців. Вони неодмінно знайдуть, якщо хто там є.

Опівночі повернулися розвідники, і повідомили, що в чагарнику з вечора розташувалися японці. Багать не розводять. Серед них є білява жінка у японській військовій формі.

— Отже Маріка Накада вирішила ризикнути. Нападемо на них на світанку. Але не з заходу, а з півночі і сходу. Потім швидко відходимо на північ, і обійшовши ворогів повертаємо на захід.

— У місто? – здивувався Блейк.

— Так, у місто, японці намагаються нас відрізати від гір, перекинули всі сили у передгір’я. І ослабили свої сили у місті.

Під ранок загін оточив японців у чагарнику. І з першими променями сонці атакували ворога. Японці не чекали появи американців у себе за спиною. Загуркотіли постріли та вибухи гранат, вороги заметушилися.