Посланець із Токіо

Двомоторний літак завершивши пробіг зупинився в кінці злітної смуги. Генералу Джіро Накаді, начальнику штабу Каліфорнійської японської армії, якому наказали зустріти цей літак особисто, було цікаво. «Хто ж на ньому прилетів із далекого Токіо»? Менше місяця залишилося до того моменту, коли він здасть свої справи іншій людині і назавжди покине американську землю. І зайвий клопіт він вважав несвоєчасним. Він розумів, що йому так і не пробачили його відмови підтримати Каліфорнійський десант. Хоча він відкрито проти нього не виступив, але відмовився підтримати. Серед адміралів і генералів відкрито виступив проти «каліфорнійської авантюри» наймолодший адмірал японського імператорського флоту, герой Перл-Харбора та Філіппінської операції Юкі Куросава. Куросаву і його елітний, власноруч створений ним підрозділ морської піхоти відправили захоплювати невеликі острівці, яких не було навіть на картах. Суворішого покарання Юкі уник, через те, що виявилось, що його родина належить до численної рідні імператора.

Через місяць, замість великого і багатого міста Сан-Франциско його чекає служба на маленькому острівці, який загубився серед подібних йому островів Маріанського архіпелагу. До літака подали трап, і на його здивування ним на американську землю спустилася білява молода жінка зовсім не японської зовнішності. Він відразу впізнав свою племінницю Маріку, прийомну доньку свого рідного старшого брата Такеші. Блакитні очі Маріки зупинилися на генералові Накаді.

— Пане генерал, майор Накада прибула за наказом Генерального штабу, – і вже посміхнувшись сказала, – вітаю тебе, дядьку Джіро.

— Маріка, дівчинко, як давно я тебе не бачив. Вітаю на американській землі, – відкинувши всі церемонії сказав генерал Накада.

Потім вони сіли в авто, і покинувши летовище помчали вулицями великого міста.

— Цікаво, навіщо високі чини в Токіо відправили в Сан-Франциско майора імператорської розвідки?

— Через партизанів. Чула, що навколо Сан-Франциско розважаються загони «ковбоїв».

— Саме так, ковбоями ми і називаємо місцевих партизанів. Навколо Сан-Франциско діє кілька загонів. Найбільше турбот нам завдають загони Паркера та Мітчелла. Із загоном Грема Сойера ми нещодавно покінчили. Є ще мінімум десять дрібніших загонів, але вони поки що нечисленні, слабко організовані, закласти вибухівку і обстріляти патруль, це межа їхніх можливостей.

— Який ваш прогноз, дядьку Джіро?

— Я думаю партизанський рух в Каліфорнії зростатиме, поширюватиметься, пускатимуть коріння підпільні групи.

— Яка зараз стратегія командування по боротьбі з партизанами?

— Наказано зараз сконцентруватися на знищенні найбільших загонів. Зараз ціль номер один – Паркер. Це старий досвідчений вояк, полковник, брав участь у Першій Світовій війні. На річці Соммі командував полком. Необхідно ліквідувати в першу чергу його, потім наказано сконцентруватись на Мітчеллі.

— Нам необхідно змінити пріоритети, ціль номер один Райан Мітчелл. Мені наказано його взяти живим, а при неможливості, ліквідувати!

— Чому так? Мітчелл за нашими даними це ще молодий морський офіцер.

— Лейтенант Райан Мітчелл, це колишній офіцер криптологічної служби США.

— SIS?

— Ні. Виявилося, що в Перл-Харборі діяла ще одна криптологічна група. Їм вдалося розшифрувати деякі наші коди. Нам вдалося захопити цю групу під час десанту 7 грудня 1941 року, але на жаль, через недбалість мого підлеглого капітана Танаки, Райану Мітчеллу вдалося втекти, дістатися до Сан-Франциско. Він знає наші коди і теоретично може розшифровувати наші повідомлення.

— Останнім часом, загони Паркера і Мітчелла здійснили серію зухвалих нападів на наші конвої. При цьому вони мали дуже точну інформацію про їхні маршрути, час руху, кількість охорони та вантажі, які вони перевозять. Командування підозрює, що у штабі працює ворожий шпигун.

— Отже, Райан Мітчелл почав розшифровувати наші повідомлення. Спробуємо влаштувати йому пастку. Пошлемо кілька фальшивих повідомлень та влаштуємо засідки. Може риба і потрапить у сітку. Пам’ятайте, головна ціль – Мітчелл.

Райан Мітчелл тримав чергову розшифровану радіограму.

— Що там? – спитав полковник Паркер.

— Новий конвой. Більший за попередні. Охорони також більше. Дивує те, що він вийде дуже рано, перед світанком. І на цьому маршруті є лише одне зручне місце для засідки.

— Щось ти сьогодні у сумнівах Райане! Що тебе спантеличує? – спитав полковник Паркер.

— Колона проходитиме яр у сутінках. А при відході, сонце, яке сходить світитиме нам в обличчя. Ідеальний час і місце для засідки на нас.

— Але ж такий безпрецедентний трофей. Я думаю варто ризикнути. Ворожі підрозділи, які концентруються в горах на цілий тиждень залишаться без продовольства, води, палива та боєприпасів. Ми будемо обережними. Відходитимемо малими групами і різними шляхами.

— Ми разом будемо обережними!

— Ні, Райане! Ти залишишся. І не заперечуй. Це наказ. Ти єдиний хто знає коди. Крім того, якщо зі мною щось станеться, ти єдиний хто зможе очолити людей, вдихнути у них віру в перемогу.

— Полковнику Паркер, може скасуємо операцію?

— Моя відповідь, ні! Ризик, це частина нашої роботи.