Атака на конвой

З чагарнику Райан, полковник Паркер і майор Блейк добре бачили дорогу. Згідно до плану атаки, вони повинні були пропустити дозор і атакувати колону. Основною проблемою вони вважали, кілька танків, які супроводжували колону. Були різні пропозиції, від протитанкових гранат до закладення фугасів. Полковник Паркер повідомив, що у них є кілька екземплярів новітньої зброї, яку він назвав ракетна пускова установка, 2,36 дюйма, модель М1

— Щойно повинна була поступити на озброєння американської армії. Ледве не дісталася японцям у день висадки десанту в порту. Добре що ми вчасно нагодилися і забрали їх. Однією ми знищили японський танк у Фріско.

— Чудово! Пропоную посилити нашу ударну групу як додаток до фугасів та гранат. Треба першими знищити танки, а потім удар по голові, середині та хвосту колони, перетворимо колону на колоду і почнемо обстріл.

— Чудово у тебе працює голова хлопче, – оцінив полковник Паркер, – розставимо снайперів, будуть цілити в кулеметників.

Почулося гурчання двигунів танків та автомашин. Першими на мотоциклах проїхали піхотинці бойового дозору. Потім ішов танк, колона вантажівок. На деяких платформах сиділи напоготові кулеметники. Серце Райана шалено колотилося. Руки до болю в пальцях стискали автомат «Томпсона». Паркер не квапився віддавати наказ на відкриття вогню. Старий вояк терпляче вичікував. Машини одна за одною проїздили повз них. Нарешті, коли танк у голові колони порівнявся із заростями, де сидів із ракетною установкою Сем, полковник пострілом зі снайперської гвинтівки зняв кулеметника на платформі. Це і був сигнал. Прогримів постріл. Ракета врізалася в борт танка, який миттєво спалахнув. Загорілися і два інших танки. Потім у голові, хвості та в середні колони прогриміли потужні вибухи – спрацювали фугаси.

Райан розрядив свій «Томпсон» по вантажівці з солдатами на платформі. Затріщали постріли з гвинтівок та автоматні черги. Грізно застукотіли кулемети, заливаючи колону зливою свинцю. Японські солдати заметушилися, не розуміючи звідки по них ведуть вогонь. Через п'ятнадцять хвилин все було скінчено. Поступово замовкали постріли. Американці вийшовши з укриттів оточили вцілілі машини, підбирали зброю. Сем вже командував завести вцілілі машини, а вантаж із пошкоджених вантажили на підводи. Трофеї були великими: продовольство, зброя, боєприпаси, паливо, взуття та військова форма, автомашини.

— Вистачить щоб озброїти, одягнути та взути усіх на перший час, але коли кількість людей збільшиться доведеться шукати ще трофеї, – сказав сержант Каллаган Райану.

Потім Райана покликав майор Блейк. Майор все ще тримав в руках ручний кулемет, гарячий ствол його ще димів.

— Лейтенанте Мітчелл, хлопці привели полонених, будемо на базі, допитаємо.

— Добре сер!

Полковник Паркер покликав до себе Сема і сержанта Каллагана, і вказавши їм на Райана сказав:

— Не зводьте з нього очей, щоб не ліз в пекло до чортів на роги, він зараз надто цінний.

Коли всі трофеї були зібрані та повантажені, полковник Паркер віддав наказ на відхід.

— Сержанте Келлер, ви зі своїми людьми прикриваєте відхід! – гукнув полковник.

— Добре, сер, – вигукнув темношкірий велетень. Трофейний японський кулемет був в його руках мов іграшковий.

Райан поглянув на сержанта і зупинився вражений. Перед ним був кок Джек з «Баракуди». Сержант помітивши, звернувся до Райана:

— Пане лейтенант, моє ім’я Тобі, мій брат-близнюк Джек служив коком на корветі «Баракуда», майор Блейк мені розповів, що ви його знали, і що потім сталося з корветом.

— Мені шкода, сержанте, але увесь екіпаж «Баракуди» загинули мов герої, прийнявши нерівний бій проти всього японського флоту.

— Я знаю, сер, дякую що були з ними до останнього, наскільки це було можливо.

Поряд з ним з’явилися Сем і Каллаган.

— Сер, треба йти негайно, поки ворог не організував облаву.