Втеча

Нетверезий капітан Танака похитувався перед Райаном, який сидів зв’язаним на стільці. Танака розкладав на столі знаряддя майбутніх тортур: спиртівку, голки, металеві палиці, якісь гачки та ножі. На столі стояло кілька порожніх пляшок. Танака недбало змахнув одну з них рукою, вона впала на бетонну підлогуі розбилася. Осколки скла задзвеніли по підлозі, деякі залетіли під стілець на якому сидів Райан. По той бік грат стояли японський солдат і сержант.

— Ну от лейтенанте Мітчелл. Поки нікого немає, нам ніхто не заважає поспілкуватися іншим, більш ефективним способом, без тривалої пустої балаканини.

— Може не варто, пане капітан, вам же було наказано не застосовувати тортур до полонених, – озвався сержант.

— Хто, майор Накада? Ти її тут бачиш? Я ні. Стули пельку та не заважай, якщо не хочеш допомагати.

— Допомагати катувати полонених не буду, за кілька днів прибуде капітан Касуга і звільнить мене з карцеру, якщо ви мене туди відправите. І вам було заборонено називати у присутності полонених справжнє звання та ім’я…..

Сержант не договорив.

— Іди геть! – закричав капітан Танака, вхопивши пусту пляшку попрямував до грат, відчинив їх.

— Бути присутнім на тортурах ми не зобов’язані, пішли, Таро! – сержант вхопив солдата і ледь встигли вискочити і зачинити за собою двері, як в них врізалася пуста пляшка, яку кинув розлючений п’яний капітан Танака.

Капітан Танака закрив двері засувом:

— З бунтівниками я потім порозмовляю, тепер ти перший, лейтенанте Мітчелл.

— Тобто, Джесіка це майор Накада?

— Так, Джесіка це майор імператорської розвідки Маріка Накада. На її місці повинен був бути я, а тепер через неї я лише капітан. А тепер після того як вона спланувала і підготувала операцію в Перл-Харборі, я надовго залишуся капітаном, а її мабуть підвищать і переведуть до Токіо.

Раптом Танака розмахнувшись вдарив Райана так, що він впав зі стільця на підлогу посеред розкиданих осколків скла.

— Лейтенанте Мітчелл, чомусь говорю лише я а ти мовчиш, а говорити повинен ти. Розповідай, як ти розкрив наші коди?

Райан мовчав.

Капітан Танака ухопив Райана і знову всадив на стілець. Райан мовчав. Його пальці стискали осколок скла. Тепер головне непомітно перерізати мотузку. Капітан Танака розкрив якийсь чемодан, повернувшись спиною до Райана. Осколок скла на щастя був гострим мов бритва

— Зараз ти, лейтенанте Мітчелл» згадаєш навіть те, що ти забув.

Руки вільні. Танака почав підійматися. Райан схопив зі столу пусту пляшку і вдарив капітана Танаку по голові. Той без крику опустився на підлогу. Райан ледь встиг його підхопити і опустити щоб звук падіння тіла не привернув увагу. Райан взяв зі столу один з ножів і швидко звільнився від залишків мотузки, перерізав пута на ногах. Потім зв’язав японця, знайшов якусь ганчірку і заштовхав до рота кляп. Закрив грати камери на замок. Потім підійшов до дверей, додатково підпер їх стільцями. Взяв пістолет, патрони, ніж Танаки.

Цей будинок вони знали з дитинства. Тут була таємниця, про яку не підозрювали ні майор Грін, ні капітан Танака. Десь ту ляда і вхід у підвал. Кімната була заставлена ящиками з віскі – запаси майора Гріна. Працювати доводилось тихо, щоб не привернути увагу солдатів за дверима. Нарешті він підняв ляду, звідти дихнуло знайомою з дитинства сирістю, коли вони з Сіро та іншими хлопцями лазили по цьому підвалу. Опустив ляду. Тепер намацати в темряві двері – вихід з підвалу. Ось вони. Райан відчинив їх. «Лише б не заскрипіли». Весь підвал був заставлений штабелями ящиків з віскі. В дверному прямокутнику виник рятівний шматок зоряного неба. Зачинивши за собою двері, Райан ховаючись від японських солдатів почав пробиратися між будинками стискаючи в руці пістолет. «Тільки б ні на кого не наштовхнутися».

Вранці Джесіка та капітан Касуга прямували до офісу капітана Танаки. Вони щойно висадилися на Оаху. Не заставши на розвідувальному кораблі серед полонених Райана Мітчелла і дізнавшись від лейтенанта Абе, що його ще пізно увечері забрав на допит капітан Танака, вони взявши з собою солдатів попрямували до контррозвідки.

Біля дверей чергували солдат і сержант.

— Де вони? – спитав капітан Касуга.

— Всередині, капітан нас вигнав і закрив двері зсередини. Не відчинив і досі.

— Ламайте двері, – наказала Джесіка.

Будинок був пустим, лише в зачиненій камері за гратами лежав зв’язаний і з кляпом у роті капітан Танака. За хвилину його звільнили і витягли з камери.

— Де Мітчелл? – суворо поглянувши на нього спитала Джесіка.

Танака лише очманіло кліпав очима.

— Втік, тут був потаємний хід через підвал, – з іншої кімнати з’явився капітан Касуга, а потім додав, – тут цілий склад з віскі, недопиті пляшки, сміття, сморід ніби у свинарнику.

— Пані майор, він назвав полоненому ваше ім’я та звання, – озвався сержант.

Маріка різко повернулася до Танаки:

— Мало того, що ти випустив єдину людину, яка змогла розшифрувати наші коди, так ти ще й назвав Мітчеллу моє справжнє ім’я.

Погляд Маріки був холодним і колючим, обличчя Танаки стало сірим. Маріка дістала сумки ніж для харакірі і кинула під ноги капітану Танаці.