В ув’язненні

Капітан Коллінз повільно приходив до тями. Страшенно боліла голова та дуже хотілося пити.

— Як ви почуваєтеся, сер? – почув він голос Райана.

— Можна й краще. Де ми?

— На японському розвідувальному кораблі.

— Як ми тут опинились? Де хлопці?

— Нас захопили в полон. Випийте води, стане краще. Хлопці тут, ще непритомні.

— А Джесіка де?

— Джесіка виявилася японською шпигункою. Вона вам і підкинула у воду наркотик. Сині каністри пам’ятаєте?

Коллінз жадібно припав до води. Згодом у голові трохи прояснилося.

— Перл-Харбор?

— Розбомблено і захоплено. Більшість кораблів захопив ворог, коли мене сюди вели японці повсюди вішали свої прапори.

— О Боже…. – вперше Коллінз втратив самовладання.

— Візьміть себе в руки, капітане. Ми програли битву, але ще не програли війну. Хто вам порадив мене взяти у криптологічну групу?

— Джесіка…

— Японці були детально проінформовані про стан справ у SIS, Токіо отримував ретельні щоденні звіти. Але у них не було доступу до криптологічних курсів в Аннаполісі.

— І тоді вони вирішили виманити когось з цих курсів в Перл-Харбор, знаючи що база буде захоплена.

— Саме так сер.

— Ми грали в шахи з дияволом. І він наперед знав усі наші ходи. Постривай, через цей головний біль не спитав відразу, шифрувальна машина і коди….

— Знищені, – перебив Райан.

— Молодець, хоч щось.

Заворушився і застогнав Марті. Потім один за одним отямилися й інші члени криптологічної команди. Райан і Барт проінформували їх про стан справ. Повисла напружена тиша. Шок від усвідомлення масштабів катастрофи.

— Так, візьміть себе в руки. Обдумаємо наше становище спробуємо вигадати що робити далі. Пийте побільше води, той японський офіцер сказав, що вода допоможе швидше вивести з організму наркотик.

Клацнув замок і в каюту прослизнула знайома гарненька японка Аяко.

— Як почуваєтеся, панове? Розумію, що після такої дози опіатів це дурне запитання, та все ж таки. Пийте побільше води, лише вона може допомогти вивести наркотик з організму. Я накажу принести ще води.

— Хто це? – здивовано спитав Коллінз.

— Моє ім’я Аяко Ішидо. Лейтенант японської імператорської контррозвідки.

— Ішидо? Знайоме прізвище.

— Сіро Ішидо був моїм кузеном. Загинув з усім екіпажем корвета «Баракуда». За наказом адмірал Ямамото завтра команду буде поховано з воїнськими почестями. Церемонія завтра опівдні на пірсі. Я попрошу щоб вас вивели на палубу.

— Дякуємо.

— Не варто подяки. Наші країни у стані війни. Імператор та його воїни здатні оцінити відвагу і мужність супротивника.

Потім Аяко дістала пакунок. Знайомий запах маминих булочок поширився по кубрику, змішуючись з ароматом парфумів Аяко.

— Райане, це подарунок від твоїх батьків. А тепер відпочиньте. У вас був важкий день.

Аяко дотрималася свого слова. Наступного дня їх вивели на палубу і вони були присутні на церемонії поховання моряків Баракуди, а Райан побачив своїх батьків і батьків Ішидо, і вони бачили його.