В полоні

Райан повільно приходив до тями. У повітрі відчувався сильний запах смороду від палаючого палива та дерева. Потім відчув вологу тканину на обличчі, запах нашатирного спирту. Навколо люди, чужі незнайомі голоси, чужа мова. Говорили японською. Він повільно розплющив очі. Над ним схилилося знайоме обличчя, біле волосся, яскраво сині очі. Джесіка.

— Джесіка, як ти могла? – слова давалися Райану з великими труднощами Голова нестерпно боліла.

— Що могла?

— Зрадити!

— Райане, країну не обирають. Я народилася і виросла в Японії, мене виховувала японська родина, потім я давала присягу Японії та імператору. У мене немає ніяких особистих рахунків з тобою, я служила своїй країні, як ти своїй.

Райан закрив очі. Усвідомлення, що весь цей час Джесіка була холоднокровним ворожим агентом, яка допомогла створити цю катастрофу було нестерпним.

— Голова ще болить? Довелося тебе вдарити. Трохи спізнилася, не встигла захопити шифрувальну машину та коди. Шкода!

Райан розплющив очі. Він був на порозі штабу флоту. Гарненька молода японка у військовій формі, але без знаків розрізнення спритно обробляла йому рану на потилиці. Від дівчини відчувався слабкий приємний запах, який нагадував аромат квітів. Зі штабу солдати, у супроводі японського капітана виводили очманілого адмірала Гілмора.

— Джесіко, поясни що це все означає? – зарепетував той.

— Коли б ти, Річарде, сумлінно виконував би свої обов’язки, то не задавав би зараз дурних питань, – сухо відповіла Джесіка, – щойно ти пропив найбільший військовий флот у світі.

Адмірал Гілмор лише зараз усвідомив, що відбувається, і які масштаби катастрофи, присів на сходи і заридав. Японський капітан скривився від огиди.

— Встань мерзотнику, і витри шмарклі. Огидно дивитися. Ти офіцер чи ні? – гарною англійською мовою, але з акцентом сказав він.

— Капітане Касуга, забирайте цього гусака і скубіть його, – сказала Джесіка японською мовою.

— Дякую… – капітан Касуга обірвав фразу, помітивши, що Джесіка приклала палець до губ. Солдати потягли адмірала Гілмора назад до штабу.

— Не базікайте зайвого, лейтенант Мітчелл володіє японською мовою.

Лейтенант Мітчелл побачив, що на траві під будинком лежать його колеги з відділу криптології.

— Що з ними?

Він звертався до Джесіки, але відповіла гарненька японка. Несподівано гарною англійською майже без акценту дуже приємним мелодійним голосом.

— Сильнодіюче снодійне, вони просплять ще мінімум кілька годин. Як почуваєтеся, лейтенанте?

— Ще болить голова, але вже трохи краще.

— Дати води?

— Не відмовився б, тільки не з синьої каністри.

— У мене своя вода, – відповіла дівчина подаючи фляжку.

Група японців у супроводі іншого капітана тягла до штабу майора Гріна.

— Капітане Танака, це американський офіцер контррозвідки майор Грін, той будинок з якого ви його витягли, це його офіс, – сказала Джесіка.

— А чому він сидів у клітці мов мавпа?

— Я проґавила як він там опинився, були важливіші справи.

— Тоді я займу його офіс, якраз зробимо обшук та допитаю, – відповів капітан Танака. Солдати потягли Гріна назад.

Дівчина чаклувала над капітаном Коллінзом і Марті.

— Схоже на велику дозу якогось опіату – сказала дівчина, – але з таким я ще не стикалась. Я припускаю, що якась продукція військових фармакологів.

— Молодець, геніально, – сказала Джесіка, – тільки при посторонніх жодних припущень. Залиш їх у спокої, поки не прокинуться самі. Перенесіть їх на наше розвідувальне судно і замкніть у трюмі. А лейтенанта я зараз допитаю сама. Ведіть його до мого кабінету.

Джесіка зробила паузу, а потім звернулась до гарненької японки японською мовою:

— Аяко, зайди на хвилинку до мого кабінету, я не забула про твоє прохання.

Солдати завели Райана до кабінету Джесіки. Там було як завжди чисто та охайно. Кожен папірець, кожна тека були охайно складені, жодної пилинки в кабінеті.

Аяко дістала зі своєї сумки якийсь флакон, з намальованими ієрогліфами і якимись квітами і передала Джесіці. Та відкрила флакон. По кімнаті розлився той самий аромат квітів, який Райан відчув від Аяко, коли вона надавала йому допомогу.

— Нарешті після кількох років можу побути сама собою.

Потім Джесіка дістала зі столу якийсь конверт, кілька хвилин робила записи на листках паперу, вклала їх у конверт і передала японці.

— Ось, візьми, у тебе дві години часу, капітан Танака не обов’язково повинен знати куди ти йдеш.

— Дякую.

Райан помітив, що дівчина уникає називати Джесіку її справжнім іменем. Мимоволі він замилувався Аяко, дівчина справді була дуже вродлива. Японка відчула на собі його погляд і їхні очі на мить зустрілися. Він не бачив, що це не лишилося непоміченим Джесікою, особливо легкий рум’янець на обличчі Райана, вона на мить про щось замислилася.