День катастрофи

Небо поступово світліло. Смуга на сході ставала все ширшою. Наставав жахливий день 7 грудня 1941 року. Райан все думав чи зробили все можливе, щоб відвернути катастрофу? О четвертій ранку прийшла Джесіка і повідомила, що майже всю ніч намагалася зв’язатися з Вашингтоном, спочатку там відповідали, переконували не вигадувати дурниць, президент Вейн все тримає під контролем. А потім перестали відповідати взагалі. Адмірала Гілмора вона так і не змогла привести до тями.

Райан і Джесіка вийшли на свіже повітря. В ранковій імлі було видно, як одинокий корабель розтинаючи рівне дзеркало води прямує до виходу з бухти. Це був корвет «Баракуда».

— Куди це вони?

— Займуть позицію на зовнішньому рейді. Бухта це пастка у випадку авіанальоту.

— Я піду, спробую знову підняти адмірала Гілмора.

Корвет «Баракуда» повільно курсував уздовж узбережжя. З кожною хвилиною ставало усе світліше. Сіро Ішидо і радист на ім’я Джон вслухалися в ефір.

— Щось дуже тихо, Сіро, ніби перед бурею.

— Режим радіомовчання перед атакою.

До рубки зайшов капітан Томсон.

— Силуети кораблів на горизонті, їх багато. Я оголосив бойову тривогу. В ефірі тихо?

— Так. Мовчать.

В наступну хвилину в радіорубку прослизнув Стівен:

— Сер, до входу в бухту прямує невелика субмарина!

Капітан миттєво зник з радіорубки і через півхвилини заговорив з містка у мегафон.

— Увага! Ліво руля, повний хід, зарядити гармати, ціль субмарина. Вогонь за моєю командою.

— Гармати заряджені.

«Баракуда» набираючи швидкість і розтинаючи хвилі мчала напереріз субмарині, яка залишаючи пінний слід прямувала до входу у бухту. Вже було помітно, що це міні-субмарина, яких не було в американському флоті.

— Навідники, приціл, вогонь за моєю командою.

Субмарина все ближче.

— Вогонь! – скомандував капітан Томсон.

Прогримів залп. Перший снаряд підняв фонтан води неподалік субмарини, в ту ж мить поряд з першим виник другий фонтан. Третій снаряд влучив прямо в субмарину, блиснуло полум’я, через мить, ще один снаряд вразив темну сигару на воді. Субмарина зникла під водою, залишаючи на поверхні невеликий вир.

— Капітане! Друга субмарина справа по борту. Іде прямо на нас.

— Право руля, перезарядити гармати.

— Гармати заряджені.

— Сер, дві торпеди, ідуть прямо на нас.

— Маневр ухилення, повний хід.

Два пінних сліди пройшли справа і зліва від «Баракуди».

— Навідники! Прицілитися. Не дамо їй зануритися. Вогонь!

Прогримів ще один залп.

— Є одне влучання, тоне!

З радіорубки вискочив Сіро Ішидо.

— Капітане, радіоефір ожив. Сніг на вершині Натака. Умовний сигнал для атаки, – і Сіро знову зник у радіорубці.

Райану і Барту Коллінзу не сиділося в криптологічній. Вони вийшли на свіже повітря. Від хвилювання у Райана серце було готове просто вискочити з грудей. «Чи зробили вони все можливе»? Раптом, далеко за молами тишу розітнули хлопки далеких гарматних пострілів. І все стихло. Через кілька хвилин знову серія пострілів. Стало зрозуміло, що корвет «Баракуда» веде бій. «Але з ким? Літаків і кораблів ворога не видно». Раптом у відчинені двері висунувся Марті.

— Капітане, Лейтенанте! Ефір ожив!

Райан, випереджаючи Коллінза влетів у середину, ледве не збивши Марті. Схопив навушники.

— Сніг на вершині Натака. Почалося.

Мітчелл і Коллінз знову вийшли на свіже повітря, і прислухалися. Деякий час було все тихо. Але потім десь далеко почулося наростаюче гудіння, яке з кожною хвилиною ставало все сильнішим.

— Летять! – сказали відразу обоє побачивши темні цятки над морем.

— Але чому нам не зателефонували оператори радіолокаційних станцій? Чому не увімкнули сирени? Ми ж домовилися, багато разів обговорили? Невже щось сталося? – стривожився Коллінз

Ось вже неозброєним оком помітно літаки ворога. Їх було дуже багато, порахувати було нереально.

— Винищувачі летять парами і четвірками, це тактика Люфтваффе. Розвідка повідомляла, що японців тренують німецькі інструктори. Дорогий друг Адольф передає вітання дорогому другу Маркусу, – промовив Коллінз.

— Я побіжу перевірю як там оператори радарів. У мене погане передчуття, – сказав Райан.

— Біжи, тільки обережно, краще перечекаєш наліт в горах, знайди укриття. Марті, подай ту синю каністру, у мене горло пересохло.

Райан кинуся бігти, краєм ока побачивши як Марті розливає воду по металевих кружках.

Все небо гуділо від безлічі літаків. Торпедоносці ішли низько, над самими хвилями, винищувачі парами і четвірками вище. Сіро помітив, що літаки облітають «Баракуду» широкими дугами, тримаючись за межами досяжності їхніх гармат і кулеметів. Сіро знову одягнув навушники.