Дім

З хвилюванням Райан наближався до знайомих дверей. Постукав тричі. Серце ледь не вискочило з грудей, коли він почув знайомий рідний голос:

— Хто там?

— Тату, це я, Райан.

Двері розчинилися.

— Райане, синку, – він опинився в обіймах ще міцного Едварда Мітчелла, – Айлана, мерщій сюди, не повіриш хто прийшов!

Мати вибігла з кімнати й обійняла сина. На очах з’явилися сльози.

— Проходь, зараз буде вечеря

Сидячи за столом, старий Едвард спитав:

— Синку, ти надовго до нас?

— Мене направили служити сюди, на військово-морську базу.

— Чудово, а дозволять жити вдома?

— Вже дозволили, капітан Тернер відпустила мене. База переповнена, люди в наметах, приміщень не вистачає.

— Це просто чудово! А людей тут дійсно багато, скільки кораблів, місць біля причалів не вистачає. Стоять просто на якорях. Моє серце старого морського вовка відчуває, що все це добром не завершиться.

— Тату, а як там мої друзі?

— Руді працює в автомайстерні, Ервін ловить рибу на шхуні, Сіро подався на флот!

— Сіро Ішидо на флоті? – здивовано вигукнув Райан.

— Так, на флоті. Щоправда помічником кока в камбузі, але добре що зачепився там. На жаль японцю важко розраховувати на більше. Вчора приходив додому на кілька хвилин, відвідував нас. Разом зі своїм безпосереднім босом, коком Джеком. Чолов’яга дай боже. Сила ще та, снаряди головного калібру сам зміг би тягати, а його на камбуз запхнули, лише тому що він чорний, а з Сіро міг би вийти чудовий радист. Пропадає талант хлопця.

Райан згадав, як разом із Сіро розбирали та складали капризні примітивні радіоприймачі, перехоплювали радіограми та намагалися розшифрувати їх, якщо вони були зашифровані, часом крадучи для цього кодові книги з кораблів. «Треба подумати, може він стане корисним нашій групі, скажу капітану Коллінзу, Сіро ж знає японську мову краще за мене, а щодо решти, він хлопець тямущий і старанний».

— Я відвідаю батьків Сіро, і повернуся, капітан Тернер мене відпустила до ранку, вранці мені на службу.

Батьки Сіро мешкали через кілька будинків від них на цій же вулиці. Райан за кілька хвилин дійшов до будинку. Відкрила мати Сіро, Мідорі Ішидо. Саме цій жінці Райан зобов’язаний знанням японської мови.

— Райан-сан, хлопчику, невже це ти?

На її голос визирнув батько Сіро, Харуто Ішидо.

— Райане, а Сіро тільки вчора приходив.

— Мені батько казав. Я до ранку вдома, до ночі ще є час, може відвідаю його, на якому кораблі він служить?

— Корвет «Баракуда», він зовсім поряд, я проведу тебе.

Старий Харуто зник за ширмою, а через хвилину вже вийшов без халата, в сорочці а в штанях.

— Пішли! Головне не потрапити на очі цьому майже завжди нетверезому майору з контррозвідки.

— Майору Гріну?

— Та йому. А взагалі на базі безлад, можна пройти куди завгодно, ніхто тебе не зупинить, документів не вимагають. Сіро каже, що почалося це з моменту, коли зняли адмірала Честера Німіца, і прислали цього, як його… Гілмора. Моряки кажуть, що він п’яниця. А потім після того, як прибрали того старанного капітана Блейка і прислали цього майора, все остаточно розвалилося. Коли б не ця гарненька білявка зі штабу Джесіка, було б ще гірше. Але вона зарилася у справи, які закинув адмірал Гілмор і майже не виходить зі штабу.

Дійсно, вони пройшли на базу, ніхто їх не зупинив.

— Он «Баракуда», я піду, бо тут часто вештається той нетверезий майор, знову буде тикати пістолетом і називатиме шпигуном, – Харуто кивнувши в останнє, попрямував до входу.

— Дякую, містере Ішидо, тепер я сам знайду.

Ось «Баракуда» біля причалу, трап спущено. Біля нього вартує моряк. Побачивши Райана, він раптом став по стійці струнко і віддав честь.

— Сер, невже ви до нас?

— Стівен! Так до вас, але не на службу, а лише на кілька хвилин, відвідати друзів. Тільки це не «Грім».

Погляд Стівена згас.

— Шкода сер, – сказав він вже тихо. На кораблі нікого, крім кока та його помічника. Гарні хлопці. Решта розбрелися. І нікого це не цікавить, кеп прийняв мене, дав у моє розпорядження зенітний кулемет, зенітник зараз після скорочення ППО дуже не шанована професія. І зник. Потім розбіглася команда. І таке тут і на інших кораблях. А по прибуттю мене відправили сюди. Сказали, що на «Громі» немає місць. Але може й на краще, «Баракуда» хоча і стара, але кеп хоча б не пиячить. Просто махнув рукою на дисципліну на фоні загального розвалу. Матросам сказав хоча б на ніч приходьте і не вештайтесь по базі п’яні.

На голоси з камбуза висунулася знайома голова його друга Сіро.

— Райане, – радісно вигукнув він, – а тебе сюди яким вітром занесло?

— Я тепер служитиму на базі.

— Хлопче, з ким ти там теревениш? – могутній голос, і на палубу вийшов темношкірий велетень, побачивши на Райані офіцерську форму, – вибачте, сер!