Розділ 9

Наступного ранку Софія прокинулась із дуже конкретною думкою.

Сьогодні вона не буде думати про Марка.

Це був хороший план.

Дорослий.

Розумний.

Практичний.

Він протримався приблизно сім секунд.

Телефон завібрував.

Софія навіть не дивилась на ім'я.

Просто знала.

Марко:

Я передумав.

Вона сіла в ліжку.

Щодо чого?

Правило номер один.

Софія застигла.

Сон зник миттєво.

Три крапки з'явились.

Зникли.

Знову з'явились.

І нарешті:

Треба зробити його складнішим.

Софія видихнула.

Потім відчула роздратування.

Я тебе ненавиджу.

Доброго ранку.

Я вже подумала…

Вона зупинилась.

Не відправила.

Стерла.

Марко написав:

Що подумала?

Нічого.

Софіє.

Що?

Ти вже знаєш, що «нічого» не працює.

Софія закотила очі.

Що ти хочеш змінити?

Додати правила.

Навіщо?

Бо перше явно не справляється.

Софія усміхнулась.

Ну давай.

Відповідь прийшла одразу.

Правило номер два: не ревнувати.

Софія фиркнула.

Пізно.

Згоден.

Наступне.

Правило номер три: не дивитися одне на одного довше п'яти секунд.

Софія засміялась.

Це ще чому?

Експериментально доведено, що після шостої секунди починаються проблеми.

Які?

Пауза.

Трамваї їдуть без тебе.

Софія сховала обличчя в подушку.

— Ідіот.

З іншого боку кімнати почувся голос Олі:

— Уже пишете?

Софія різко підняла голову.

— Ти взагалі коли-небудь спиш?

— У мене чутливий сон.

— У тебе чутлива цікавість.

Оля сіла.

— Що він пише?

— Нові правила.

— Які?

— Не ревнувати.

Оля засміялась.

— Сильний початок.

— І не дивитися одне на одного довше п'яти секунд.

Оля перестала сміятись.

Подивилась на Софію.

— Ви що, зовсім уже?

— Що?

— Ви серйозно домовляєтесь не дивитися одне на одного, бо інакше цілуватись починаєте?

— Ми не цілувались.

— Саме це і дивує.

Софія кинула в неї подушку.

Телефон знову завібрував.

Правило номер чотири.

Ну?

Не залишатись удвох після десятої вечора.

Софія примружилась.

Ти серйозно?

Абсолютно.

Чому після десятої?

Марко довго друкував.

Бо після десятої ти стаєш чеснішою.

Софія завмерла.

Вона згадала їхні нічні переписки.

«Мені теж не здалося».

«Хотіла».

«Я теж не впевнена».

Так.

Проблема справді існувала.

А ти?

Що я?

Ти після десятої теж стаєш чеснішим.

Відповідь:

Саме тому правило для двох.

Софія дивилась на екран.

Потім написала:

Добре.

Серйозно погодилась?

Ні.

Марко поставив реакцію-сміх.

Я так і думав.

Потім:

Сьогодні репетиція о 16.

Знаю.

Після неї я маю справи.

Софія раптом відчула дуже непотрібне розчарування.

А.

Одразу:

Що «а»?

Нічого.

Ти хотіла гуляти?

Софія швидко набрала:

Ні.

Стерла.

Написала:

Може.

Стерла.

Зрештою:

Я ще не вирішила.

Марко:

Це звучить як «так».

Це звучить як «я ще не вирішила».

Добре.

Пауза.

Тоді я перенесу.

Софія нахмурилась.

Що?

Справи.

Навіщо?

Бо я теж хочу гуляти.

Вона дивилась на ці слова.

І вперше за ранок не знала, що відповісти.

Оля знову заглянула.

— Чого ти усміхаєшся?

Софія швидко перевернула телефон екраном донизу.

— Не усміхаюсь.

— У тебе вже щоки боліти мають від цього «не усміхаюсь».

На репетиції вони обидва спробували дотримуватися правила номер три.

Це було ідіотською ідеєю.

— Добрий вечір! — сказала Софія в мікрофон.

Марко мав продовжити.

Він дивився в зал.

— Якщо ви сьогодні тут…

Затнувся.

Софія повернула голову.

Він теж.

Вони подивились одне на одного.

Софія почала рахувати подумки.

Один.

Марко ледь посміхнувся.

Два.

Софія теж.

Три.

Його погляд на секунду опустився.

Чотири.

На губи.

П'ять.

Софія різко повернулась до залу.

— Все.

Настя підняла голову.

— Що все?

— Нічого.

Марко закрив рот рукою, щоб не засміятись.

Настя дивилась на них.

— Ви сьогодні якісь особливо дивні.

— Ми тренуємо концентрацію, — сказав Марко.

— На чому?

Софія одразу:

— Неважливо.

Настя підняла брову.

— Я навіть боюсь питати.

— І правильно, — сказали вони разом.

Настя повільно зітхнула.

— Мені платити за терапію після фестивалю будете ви двоє.

Перша година пройшла нормально.

Друга — гірше.

На третій Софія вже забула про всі правила.

Особливо після того, як Марко зняв светр і залишився в темній футболці.

Це не мало жодного значення.

Абсолютно.

Люди іноді знімають светри.

Бо жарко.

Це фізіологія.

Але Софія помітила.

І це було вже проблемою.

Марко стояв на сцені й говорив щось Насті.

Софія сиділа в першому ряду зі сценарієм.

Не слухала.

Точніше, слухала.

Але не зміст.

Просто його голос.

І дивилась.

На руки.

На те, як він закочує рукави.