Розділ 11

  Загортаюся в теплу штучну шубку і спостерігаю, як мою бідолашну машинку вантажать на лавету. Добряче пом’ята ззаду, та й з інших боків трохи пошкоджена, але несильно. Джамал командує двома чоловіками, які закріплюють авто на причіп і час від часу посміхається мені. Я ледве стримуюся, щоб не витріщатися на цього чоловіка більше, ніж можна.

  Тепер, при денному світлі, я розгледіла його, як слід. Дуже суперечливі відчуття викликає в мене цей новий знайомий. Високий, кремезний, як бодібілдер. Хоч, під товстим светром і робочим комбінезоном не бачу, які там м’язи, але здогадуюся. Густе, чорне волосся підстрижене під їжачок, а риси обличчя частково приховує густа чорна борода. Коротка, але... Незвично... Хоча, зараз це, схоже, починає входити в моду.

  Чоловік, попри свої габарити, досить гнучкий і рухливий. Згинається, щоб помогти закріпити машину, все перевіряє. Здається, відповідальний.

̶  Гаразд, можемо їхати. — промовив колегам. Хлопці рушили сідати в кабіну. А Джамал каже до мене:

̶  Я забув тобі сказати. Було б добре, якби ти поїхала з нами, щоб підписати папери. Їх заповняє наш менеджер. Робимо діагностику, оцінку робіт. Щоб потім не було жодних непорозумінь. Можеш сісти зі мною в машину. — вказав рукою на свого стеренького Фіата Добло. Влад, що стоїть поряд, запитав, чи може він поїхати замість мене, але Джамал сказав, що краще, коли буде власниця авто.

̶  А... Це так завжди? — питаю. Хоча, не дивно. Сума за ремонт буде немала, варто все узгодити. Та й машина недешева. Логічно, що потрібні якісь папери. Не віддати ж просто так їм свою ластівку. Мало чого...

̶ Так, ми завжди все узгоджуємо наперед, бо різне може статися. Щоб потім не було претензій.

̶  Розумію. Зараз, я тільки перевзуюся. — чоловік кивнув, я побігла в дім. Швидко переодягнулася в курточку, зручні чобітки на низькій танкетці. Сказала мамі, куди їду і побігла. Джамал вже чекає мене в машині. Я підійшла, дверцята відчинилися. Звісно, треба сідати поруч з водієм. В цьому «черевичкові» лише троє дверей і щоб дістатися заднього сидіння, треба відкидати переднє.

  Ми рушили, вантажівка з моєю Ауді за нами. Я мимоволі зиркаю на водія, що так близько біля мене. Відсунув сидіння, його довгі ноги ледве поміщаються. На великих руках немає обручки, взагалі жодних перснів. Холостяк? Чи просто не носить прикрас з огляду на брудну роботу? Трохи темні від мастила нігті і затерта, шорстка шкіра видають професію автослюсаря. Чоловік спокійно, плавно веде машину, теж поглядає часом на мене. Якось так посміхається... Наче, йому ніяково, чи... Не знаю. От би не подумала, що такий амбал, та ще й турок, чи хто він там, може бути сором’язливим. Чи я щось не так розумію?

  Щоб припинити цю тягучу мовчанку я запитала:

̶  А як довго буде тривати ремонт? Ви особисто цим займетеся, чи колеги? — Джамал посміхнувся, кинувши на мене короткий погляд.

̶  Давай на «ти», добре? — я кивнула.

̶  Ага...

̶  Добре. Можу і я дещо, інше колеги. Ми разом працюємо. По – різному буває. А термін... Скажу точніше, коли все оглянемо. Думаю, не довше, як два тижні.

̶  Зрозуміло... — що ще запитати? Не хочеться мовчки їхати. Якось, незручно. Та майстер сам порушив тишу. Лагідно запитав:

̶  Наталю, як здоров’я? Ще болить голова? — я трохи здивовано глянула. Але, приємно, що пам’ятає.

̶  А... Дякую. Вже майже не болить. Тільки деколи. — чоловік сказав, що радий за мене. Потім, якось, сама собою розмова поточилася про ту аварію, про безпечне водіння. Я вже не так болісно це сприймаю. Але ще неприємно згадувати. Плавно ми перейшли на обговорення покупки моєї нової машини. Я висловила майстрові свої побажання. Поцікавилася, що він думає про мій вибір. Вагаюся між кругленькою Тойотою Яріс і електрокаром Ніссан.

̶  Обидва хороші варіанти. Ніссан Ліф, звісно, добре тим, в першу чергу, що екологічніший. Є багато плюсів. Окрім економії на пальному, ще й на обслуговуванні теж заощадиш. Бо не треба замінювати різні ремені, фільтри, мастила, як в звичайних авто. А ти їздиш десь далеко? Чи в основному по місту?

̶  Переважно тут, по місту.

̶  Тоді, ще краще. Тобі надовго вистачатиме заряду батареї. Переважно ці машини мають блок живлення 24 кВтг, якої в теплу погоду може вистачити на 150 кілометрів. Зимою на менше. Є і новіші, з іще кращими батареями. Тільки, якщо їздиш потрошки, не варто заряджати щодня. Швидше здеградує акумулятор. Краще раз на кілька днів і на довго ставити. До повного.

̶  Зрозуміло. То, виходить велика економія на пальному і в обслуговуванні. Так?

̶  Так.

̶  Але ж цю батарею з часом потрібно замінювати? Вона теж недешева, як я розумію?

̶  Ага... В середньому, від 3 – х до 6 тисяч доларів.

̶  Ого! — я трохи меншу суму очікувала.

̶  Так. Виходить, як завжди. Палка з двома кінцями. — чоловік знову поглянув на мене і мило посміхнувся.

̶  А, на скільки вистачає тієї батареї? Коли замінювати?

̶  Ну... Тут багато факторів. Залежно, як користуватися, в середньому на років з 5. Але, може й більше.

̶  О, як цікаво! А, які ще нюанси з цими електрокарами? — мені стало дуже приємно розмовляти з ним. Майстер почав розповідати мені багато важливих деталей, про які я не знала. Видно, що не новачок в темі. Джамал пояснив мені, які ще є варіанти, Тесла, наприклад. Вона потужніша і крутіша. Але, то виявилося трохи задорого для мене. Нісанчик в самий раз. Нісанчик Ліфчик? Я раптом усвідомила, як це кумедно звучить. Не стримала сміху.