Розділ 9

   Моє одужання Рома запропонував відсвяткувати в його красивій квартирі. Запросив ще купу своїх і спільних друзів. Хлопці з гурту «Сьоме небо» класно грають. Ромчик заспівав нам всім кілька пісень. Але ще більше особисто для мене.

  Почуваюся сьогодні справді зіркою. Моє здоров’я покращилося. Голова вже майже не болить. Я навіть не відмовилася, коли Рома запросив на танець. Мій милий вимкнув світло в просторій кімнаті, залишилися горіти лиш великі гірлянди і кілька цікавих світильничків, які створюють просто неймовірно романтичну атмосферу. Всі почали танцювати, розділилися на пари. Мою подругу Вероніку запросив Олег, клавішник з музичного гурту. Ми з нею загадково переглянулись, зраділи. Вона давно на нього задивлялася.

  Роман щільно пригорнув мене до себе. Закружляв у романтичному танці. Як тоді, на святі студентів. Я розімліла, притулилася до хлопця. Так добре... Хоча, навіть, якби й не хотіла, мушу триматися за нього, бо сили нема. Якась, ще ослаблена.

  Співенко трохи випив. А, може й не трохи. Я виходила з дівчатами в іншу кімнату на якийсь час. Леся, чомусь, розплакалася, то ми довго її заспокоювали. Хоч так і не зрозуміли добре, в чому ж справа. Дівчина не хотіла розповідати. Але за той час, підозрюю, хлопці «дали жару» з міцними напоями.

̶  Кицюнь, знаєш, про що я мрію? — прошептав загадково мені на вушко. Я враз напружилася. Знову він за своє? Чи я помиляюсь? Але, ні, я таки не даремно так подумала.

̶  Про що?

̶  Про нас... Золотко, залишишся сьогодні в мене? Відсвяткуємо вдвох твоє одужання. — взяв двома руками мене за плечі. Повільно провів долонями до низу. Потім знову обійняв мене, відгорнув волосся, делікатно поцілував в шию. Особливий імпульс пройшов від місця дотику губ аж до ніг. Вони ще більше почали підкошуватися, тремтіти. Все тіло стало, як не моє. Мене пройняло таке сильне хвилювання, що не передати.

  О, Господи, що ж робити? Нащо я прийшла сюди? Чому не знайшла якоїсь відмовки, щоб не йти? Не можу змусити себе погодитися на те, що він хоче. Від самої думки, щоб роздягнутися перед Співенком, чомусь, вся стискаюся, серце зупиняється. Не те, щоб переспати, я навіть залишатися з ним в квартирі сама, чомусь, не хочу. Навіть, якби це і не суперечило тому, чого вчила мама і мене потім не гризло сумління. Навіть, якби мене не покарали за це батьки. Не хочу.

  Від Роми конкретно пахне горілкою. Бачу, добряче набрався. Не те, щоб я зовсім не пила. Ми з дівками теж трошки продегустували якийсь Бейліз, чи Шеріданс. Але він... Боюся, що завтра навіть не згадає, що було, чи не було між нами. Не хочу так. І, взагалі, чомусь, не хочу, щоб моїм першим чоловіком став Співенко. Мені приємно, коли обіймає, але, як тільки намагається дістатися більш особливих частин мого тіла, мене, ніби вдаряє струмом. Хочеться втекти, заховатися, як черепаха в міцний панцир.

  Чому? Сама не знаю. Може, не довіряю йому повністю? Кажуть, диму без вогню не буває. А я постійно чую від інших, що він то фліртував з кимось, то підвозив якусь дівчину, ще щось таке. Стараюся не вірити. Але... Хробаки сумнівів точать, не дають спокою. Надто вже Співенко любить купатися в дівочій увазі. Важко уявити, щоб такий став вірним чоловіком. Мабуть, то була помилка. Не варто було взагалі щось з ним починати. А, може і варто... Не знаю.

̶  Ром... Вибач, але я не можу залишитися в тебе. Знаю, ти будеш сердитися, але я справді не можу. — проказала настільки тихо, аби міг почути при гучній музиці. Хлопець зупинився. Пильно дивиться на мене, невдоволено стиснув губи, крутнув головою.

̶  Наталь, ти знущаєшся? Скільки ти будеш дурити мене?! Якщо я тобі не подобаюся, так і скажи! — я важко видихнула. Що сказати? Язик не повертається сказати, як є. Хоча, я ж намагалася, раніше. Він казав, що не буде тиснути. Але...

  Мене врятувала Вероніка. Несподівано підійшла і покликала з собою на кухню.

̶  Натусь, можна тебе на хвильку? Рома, відпустиш на трошки свою красуню? — запитала, ніяково посміхаючись.

̶  На трошки. Ми не договорили. — невдоволено сказав мій хлопець. Я винувато посміхнулась йому і пішла з подругою на кухню. Ніка хотіла щось розповісти мені, але в неї задзвонив телефон. Дівчина сказала, що зараз повернеться і вийшла. Я вирішила чекати її. Сіла собі на диванчик. Роздивляюся вишукану обстановку. В Роми дуже гарна, велика кухня в кавових і коричневих тонах. Красиві, сучасні меблі. Глянцева натяжна стеля з зображенням кавових зерен. Барна стійка, над якою висять різні бокали. Біля неї стоять високі круглі стільчики, як в пабі. Я ще не була тут.

  Пішла попити води. Шукаю склянку. Сподіваюся, він би не був проти. Відкрила тумбочку. Якісь тарілки. Другу, — всякі коробки, чай, кава. А збоку обернена невеличка рамочка з фото. Я не втрималася. Глянула. Ого...

  На фотографії господар квартири з якоюсь дівчиною. На людному пляжі. Він в самих плавках, а вона... Теж. Рома затуляє її груди долонями і широко сміється. Ну–й–ну... Скромники... Виявляється, я далеко не перша, кого він запрошував з собою на відпочинок. Цікаво, коли це було? Чому зберігає? Мене сильно кольнуло. І не так фото з дівчиною, як його безсоромність. І те, що це фото далі зберігається. Для чого? Мабуть, дуже йому догодила ця блондинка.

̶  О, хто тут є! — раптом на кухню увійшов Олег. Ще більш випивши, ніж Рома. Розчервонівся, такий ввесь розслаблений, в піднесеному настрої. Я перелякано заховала рамку за спину. Стою, серце колотить. Хлопець підійшов до мене майже впритул.