Розділ 15. Аліна

Після розмови з Оксаною мені було страшенно ніяково. Ситуація між нею та Олегом залишала бажати кращого, але зараз мені треба було зосередитися на власному житті: думати про вступ до університету й про Кирила. Останнім часом він став неймовірно наполегливим, і, чесно кажучи, поруч із ним я просто втрачала контроль над власними думками.

З цими важкими роздумами я нарешті заснула.

Уранці я ледь підвелася з ліжка. Швиденько зібралася до школи, одяглася, заковтнула сніданок і вибігла на вулицю. Проте біля сусідського двору мою увагу одразу привернуло щось незвичне.

Біля ворота стояла нова, дорога машина. Наскільки я знала, там завжди мешкали старенькі дідусь із бабусею, а тут — такий автомобіль!

Не встигла я про це додумати, як із будинку вискочив хлопець. У клубі того вечора я не мала змоги добре його роздивитися через напівтемряву, але зараз одразу впізнала. На ньому була біла куртка. Високий, брюнет, із виразним татуюванням на шиї, що вилась далі під комір.

Усередині в мене все захололо. Мороз пробіг шкірою, а серце стиснулося від дикого страху. Що цей тип тут робить?!

Він повернув голову й зустрівся зі мною поглядом. На його обличчі розпливлася хижацька усмішка — так усміхається звір, який щойно знайшов свою здобич.

Я миттю зрозуміла: треба бігти! Цей хлопець явно замислив щось недобре.

Я прискорила крок, намагаючись не озиратися. Та за кілька секунд біля мене пригальмувала та сама машина. Я вдавала, ніби не помічаю його, але він голосно посигналив. Тоноване скло повільно опустилося, і я знову зустріла його зухвалий, хижацький погляд.

— Привіт, красунечка! А я тебе пам'ятаю! Ти ж та дівчина з клубу, так?                                                      — Вибач, ти помилився! — розгублено кинула я, не зупиняючись.                                                                — Та невже? Таку милу дівчинку я ніколи не забуду. Давай підвезу! Куди тобі?                                            — Дякую за пропозицію, але мене це не цікавить, — відрізала я.                                                                — Та ну тобі! Я ж просто хочу познайомитися зі своєю новою сусідкою!                                                        — Ти тут живеш? — мимоволі перепитала я, зупинившись.                                                                            — Ага. Це будинок моїх дідуся й бабусі. Мама забрала їх за кордон, а мені наказали переїхати й придивлятися за хатою. Тож тепер я тут!                                                                                                          — Буду знати, — відповіла я беземоційно й зробила крок убік.                                                                    — До речі, я дуже радий, що в мене така гарненька сусідка.                                                                          — А я не зацікавлена в розмові.                                                                                                                      — Ти що, сердишся? — здивувався він.

Я різко повернулася до нього. Хлопець зупинив авто, роздивляючись мене з ніг до голови, і з легким смішком промовив:                                                                                                                                             — Дівчинко, я бачу, що ти ще школярка... Але я зовсім не проти пофліртувати. Можу влаштувати тобі незабутню ніч, щоб ти отримала справжній досвід із дорослим хлопцем. Я багато чого можу тебе навчити.                                                                                                                                                               — Відчепися від мене негайно! — спалахнула я, відчуваючи, як тремтить голос від обурення. — Інакше я заявляю в поліцію за переслідування!                                                                                                 — Добре-добре, я ж просто запропонував! — підняв він руки, посміхаючись. — Але я б із радістю з тобою зустрічався.                                                                                                                                               — Боже, просто відчепися від мене! — закричала я й кинулася геть.

Він повільно підняв скло й поїхав уперед.

Я бігла, охоплена панікою й страхом, і навіть не помітила, як опинилася біля шкільного подвір'я. Думки плуталися, а в голові була лише одна виразна думка: мені терміново потрібен захист. 

Цей підозрілий тип знає в якій я школі навчаюся, і якщо я його сосідка неважко буде запитати у сосідів як мене звати! 

Привіт, мої любі читачі!

Знаю, що минуло чимало часу відтоді, як я опублікувала останній розділ. Але я повертаюся до вас — із новими ідеями, силою та натхненням, які всім нам зараз так необхідні.  Попри всі випробування — від ковіду й блекаутів до цієї важкої війни, яка щодня забирає стільки життів, — ми тримаємося. Ми обов'язково переможемо! Завдяки нашому українському слову, нашій незламній ідентичності та вірі у світле майбутнє. Нехай наше життя якнайшвидше знову стане спокійним — під мирним синім небом України!

Приємного вам читання!