Розділ 9. Аліна

Коли ми рушили, я відчула дивну легкість і спокій, хоча всередині палала цікавість: хто ж цей загадковий хлопчина і чи знаю я його взагалі?

Ми їхали дорогою, та раптом я помітила, що він повертає зовсім в інший бік — туди, де розташоване штучне озеро. Там зазвичай майже немає людей. Усередині все стиснулося від тривоги. Я ж попросила відвезти мене додому, а він везе невідомо куди! Батьки хвилюватимуться, а телефон я загубила й досі гадки не маю, де він — про нього взагалі можна забути.

Хлопець зупинив мотоцикл на узбіччі біля крутого урвища, з якого відкривався дивовижний краєвид на озеро. Пейзаж вражав, але ситуація гнітила: навіщо він привіз мене сюди?

Заглушивши мотор, він повернув голову в мій бік. З його мовчазного занепокоєння я зрозуміла, що варто злізти. Я підвелася, зступила на землю й відійшла на кілька кроків назад, тримаючись на безпечній відстані — хтозна, що в цього незнайомця у голові.

Він сидів на байку й мовчки дивився на мене крізь затоноване скло шолома. Попри захисний пластик, я фізично відчувала його пильний погляд. Здавалося, ця мовчазна дуель триває вічність.

Нарешті він повільно зняв шолом... і мене ніби облили відром крижаної води.

О Боже! Тільки не ти!

На мотоциклі сидів Кирило. Він дивився на мене й грайливо усміхався. Потім невимушено засунув руку в кишеню куртки, щось витягнув і за кілька секунд я бачу що це моє.

Це був мій телефон!

Я заціпеніла, роздивляючись його, а потім виринула з шоку: — Чому це ти?!  — А кого ти розраховувала побачити? — хмикнув він. — Абикого! Тільки не тебе! І взагалі, чому в тебе мій телефон?! Віддай! — Ти його забула того дня, коли втікала від мене, — зверхньо нагадав він. — І взагалі, ти обіцяла мені поцілунок. Забула? — Я краще жабу поцілую, ніж тебе! — Навіть так? Що я тобі настільки бридкий? — він усміхнувся одним кутиком губ. — Саме так! Віддай мій телефон! — зажадала я, сердито згортаючи руки на грудях.

Кирило повільно зліз із мотоцикла й рушив до мене. Я стояла, ніби приклеєна до землі, відчуваючи, як у ногах з'являється зрадницька слабкість. Він підійшов упритул — між нами залишилися лічені сантиметри. Його рука плавно звелася, і він різко, але обережно підхопив мене за підборіддя. — Щось я не чую «дякую», — промовив він тихим, глухуватим голосом. — Дочекаєшся! — А як щодо телефону?  — Віддай!  — Ні! Якщо ти мене поцілуєш, — прошепотів він із ледве помітною усмішкою.  — А що далі? Знову знущатимешся з мене, як ти це вмієш? У своєму фірмовому стилі? — Ні... Я більше не знущатимуся з тебе, — тихий шепіт пролунав біля самого мого вуха.

Від цих слів і від його близькості вздовж хребта пробіг приємний мороз. Кирило торкнувся губами моєї шиї й легко здмухнув пасмо волосся. Я мимоволі заплющила очі.

Він трохи нахилив голову. Мої руки самі собою піднялися й лягли йому на плечі, ніби обіймаючи, і в наступну мить він накрив мої губи своїми.

Я відчула їх... Вони виявилися неймовірно м'якими й ніжними. Настільки, що в голові все запаморочилося, і мені захотілося, аби цей момент тривав вічно.

Він цілував мене, і я починала відповідати. Ми мимоволі притискалися дедалі тісніше. Його руки ковзали по моїй талії, спині, притягуючи ще ближче. Ми не могли зупинитися... І в цей момент до мене прийшло чітке усмідомлення: він украв мій перший поцілунок. Він став першим хлопцем у моєму житті, який торкнувся моїх губ.

Я гадки не мала, хто ми відтепер один одному. Вороги? Чи будемо вдавати, ніби нічого не сталося?

Під час цього пристрасного поцілунку, від якого перехоплювало подих, я відчула, як Кирило обережно ковзнув рукою й опустив щось у кишеню моїх джинсів. Це був телефон.

Зрештою я силою волі відсторонилася, важко дихаючи. Настав час поговорити. Час з'ясувати все недомовлене, визначити, що між нами коїться, і дізнатися головне: чи я взагалі йому подобаюся? Бо в цьому поцілунку було стільки прихованого трепету, захисту й водночас якоїсь перевірки... Ніби він випробовував: що ж буде далі, якщо ми не зупинимося?

Привіт мої любі читачі!

Дякую що ми разом проходимо історію від ненависті до кохання, але бачу що історія Аліни і Кирила тільки починається. Вони на шляху розуміння, і  починають бачити що в них є почуття один до одного. Далі буде цікаво! Ставте зірочки, і додавайте книгу собі в бібліотеку, щоб могли бачити коли додаються нові частини.

Дякую, з повагою ваша авторка!