Розділ 9. Аліна

Поїхавши з незнайомцем на мотоциклі, я відчула легкість і безпеку, але мені цікаво хто це? чи я його знаю?

Ми їдемо і попереду дорога, і тільки бачу що він розвертається в іншу сторону, де є штучне озеро і там завжди мало людей, я почала нервувати, я попросила відвезти мене додому, а він відвіз мене незнаю куди. Батьки будуть хвилюватися, а ще телефон то я загубила, і до сих пір незнаю де він, можна про нього вже забути.

Хлопець привозить мене до урвища якогось де видно це озеро, краєвид вражає, але мене ця ситуація гнітить, навіщо він привіз мене сюди?

Мотоцикл зупиняється, він повернув голову і подивився на мене, і я зрозуміла що мені потрібно злізти з мотоцикла і я злізла, я припіднялася і зійшла з мотоцикла і трішки на пару кроків відійшла від хлопця, бо незнати хто це є, і що він від мене хоче. 

Я дивлюся на нього а він сидить на мотоциклі і бачу що він дивиться на мене хоча він в шоломі, я очікую коли він зніме його але погляд спрямований на мене.

Після довгих переглядів він мовчки знімає шолом, і мене таке якби виливають відро холодної води, 

О Боже тільки не ти! він сидить і дивиться на мене і ігриво усміхається, і бере свою руку кладе в кишеню і бачу щось з кишені витягає, і через декілька секунд бачу що це мій телефон.

Я дивлюся на нього і кажу:

- Чому це ти?

- А кого ти хотіла побачити?

- Хоч кого, тільки не тебе! І взагалі чому в тебе мій телефон? віддай!

- Ти його в той день забула коли втікала від мене! а ти мені обіцяла поцілунок, що забула?

- Я жабу краще поцілую, чим тебе!

- Навіть так! - відповів і усміхнувся одним уголком губ.

- Навіть так! віддай мій телефон! - сказала я сердито.

Він злізає з мотоцикла і бачу що він підходить до мене, я стою ніби мене приклеїли до цього місця, і починаю відчувати слабість в ногах. Він підійшов занадто близько до мене лишилося кілька сантиметрів між нами, він піднімає злегка руку і вхопив різко за підборіддя.

- Не чую від тебе дякую! - каже він з прихловатим і тихо голосом.

- Дочекаєшся! 

- А телефон?

- Віддай!

- Ні! допоки ти мене не поцілуєш! - я чую що він говорить усміхаючись.

- А що далі, будеш з мене знущатися, як ти все знаєш у твоєму стилі?

- Ні, я небуду з тебе знущатися! - каже мені шепчучи на вухо.

Як він мені це говорив, я відчула щось приємне біля вуха, він мене поцілував і трішки подув, я закрила очі.

Відчуваю що він нагнув трішки голову, я кладу руки йому на плечі нібито приобнімаючи і він мене сам цілує, я відчула його губи, вони такі мякі і ніжні, що хочеться цілувати вічно.

Він мене цілує, і я починаю йому відповідати, і ми почали сильно притискатися один до одного, його руки були всюди і на талії і на спині, ми не могли зупинитися, і я просто усвідомлюю що він вкрав мій перший поцілунок, він перший хлопець що мене поцілував.

Я навіть незнаю хто ми будемо далі один одному, вороги? чи будемо притворятися що нічого такого небуло?

Під час пристрасних поцілунків, від яких ми не могли відірватися, я відчуваю що Кирил мені кладе щось у мою кишеню джинсів, і я потім зрозуміла що він поклав мені телефон.

Я відірвала нас один від одного, і думаю що зараз настав час поговорити, і вияснити чому між нами є щось недосказане і невизначене? і чи я взагалі йому подобаюся? бо по поцілунку було ясно те що він до мене щось відчуває, що у цей поцілунок він вклав захист і якусь перевірку наді мною, типу що буде далі зі мною якщо я незупинюся?

Привіт мої любі читачі!

Дякую що ми разом проходимо історію від ненависті до кохання, але бачу що історія Аліни і Кирила тільки починається. Вони на шляху розуміння, і здається що починають розуміти що в них є почуття один до одного, і із тими почуттями рости. Далі буде цікаво! Ставте зірочки, і добавляйте книгу собі в бібліотеку, щоб могли бачити коли добавляються нові частини.

Дякую, з повагою ваша авторка!