Розділ 7. Кирил

Я сидів за столиком неподалік від Аліни. Вона мене не бачила — я в цьому впевнений, бо якби помітила, то відразу почала б рватися додому.

У залі панував напівморок, лише де-не-де світили неонові прожектори. Коли яскравий промінь час від часу падав на Канарку, вона кумедно примружувала очі.

Не знаю, що зі мною відбувається, але я так хочу, щоб вона була моєю... Коли бачу її поруч, просто не можу зупинитися — відразу виникає бажання обійняти, сильно зацілувати й нікуди від себе не відпускати. Та я щоразу стримуюся. Дивлюся в її очі й бачу там суміш страху та вогню.

Так, я знущався з неї. Мені просто подобалося спостерігати за її реакцією, бачити, як вона лютує й спалахує. Інколи здавалося, що якби ми були разом, я б її просто зіпсував — і вона втратила б свою ніжність та щирість.

Раптом помічаю, що за столиком до неї підсів якийсь незнайомець. На вигляд — старший за нас, мабуть, студент. Напевно, вирішив, що дівчина молода, наївна, і її легко підчепити. Усередині в мене все закипає від люті. Я вичікувально спостерігаю за цією парочкою.

Аліні цей тип явно неприємний — на її обличчі все чітко написано. Та варто їй на мить відвернути голову, як я помічаю дещо огидне: хлопець непомітно кидає в її коктейль якусь пігулку. А вона, нічого не підозрюючи, робить ковток.

Мене охоплює скажена лють. Через кілька хвилин бачу, як цей виродок хапає мою дівчинку за руку й тягне до виходу. Вона ж ледве переставляє ноги. Я миттю підводжуся й іду за ними.

Він силою волоче її до своєї машини. Я підходжу впритул: — Ти її знаєш? — запитую, намагаючись опанувати голос. — Та ні, просто хочу провести з нею час. Вона ж така кралечка! — Що ти їй підсипав, худобо?! — А тобі що з того? Іди собі гуляй, шмаркачу! — Що?! — я до хрусту стискаю кулаки.

Поки я розбираюся, він устигає заштовхати непритомну Аліну на сидіння. Я не стримуюся й з усієї сили заїжджаю йому в щелепу.

Він шоковано відсахнувся, витираючи губу: — Що, теж хочеш цю дівку? — Вона тобі не дівка! — виривається в мене.

У цей момент із салону машини лунає тихий, ледве чутний шепіт Аліни. Вона кличе: «Кириле...».

Мене остаточно зриває з котушок. Я знову вгачую кулаком йому в обличчя. Тип валиться на асфальт, спльовуючи кров. Я підходжу й додаю ще один удар — він відключається.

Підбігаю до маленької... Боже, очі відкриті, але погляд скляний і спрямований у нікуди. Вона вся холодна, як лід, сукня на плечі роздерта, а тіло дрібно тремтить.

Я дбайливо підхоплюю її на руки, обіймаючи, і чую, як вона ледве чутно шепоче: — Я бачу все в твоїх очах...

Я не зрозумів. Торкаюся її щоки — вона крижана й бліда. Що вона мала на увазі? Уяви не маю!

Обережно поставлю її на ноги, притримуючи за талію, щоб викликати таксі (мотоцикл заберу вже завтра зранку). Витягаю телефон, замовляю авто через додаток. За хвилину отримую сповіщення, що машина вже під'їжджає.

Знову беру Аліну на руки й шепочу їй на вухо: — Тільки не заплющуй очі, чуєш? Не заплющуй... У відповідь чую лише її прискорене, важке дихання.

Під'їжджає таксі. Я вкладаю її на заднє сидіння, але вона мертвою хваткою вчіплюється в мою руку й не відпускає. Складаюся поруч. Вона досі тримає мене за долоню.

Водій обертається: — Куди їдемо?

Я на мить замислююся. Спершу була думка відвезти її додому, але батьки точно вдома. Не маю жодного бажання вислуховувати їхні нотації, а якщо вони ще й упізнають у мені того самого хлопця, який ображав їхню доньку — вибухне новий скандал.

— На вулицю Грушевського, 38, — кажу таксисту.

Вказую свою адресу. Якщо вона відіспиться в мене, проблем із її батьками вдасться уникнути. Вона прийде до тями й спокійно піде додому.

Машина зупиняється біля мого під'їзду. Я розраховуюся з водієм, відчиняю дверці, беру Аліну на руки й заношу до квартири.

Одразу несу її у свою кімнату (слава Богу, батьки у відрядженні) і кладу на ліжко. Вона починає пручатися, щось невиразно бубонить, і я бачу, що їй справді зле. Відношу її до ванної, умиваю холодною водою. Помалу їй стає легше, на щоках знову з'являється рум'янець.

Я повертаю її до спальні, і мене починає скажено нервувати ця сукня. Вона, звісно, ефектна й красива, але саме через цей відвертий вигляд на неї задивлялися інші виродки. Це просто бісить!

Кладу її на ліжко, дістаю зі шафи свою найширшу футболку й підходжу до неї. Мені доводиться обережно зняти з неї цю зіпсовану сукню.

Фігурка в неї неймовірна: плавній вигини, витончене тіло... Я на мить задивився на мереживу білизну — так, зафіксував поглядом, сподіваюся, потім не дістану за це по шапці. Одягаю на неї свою футболку, вкриваю теплим пледом і чую, як її дихання вирівнюється — вона нарешті заснула.

Напевно, вона мені цього не вибачить. Подумає, що я якийсь збоченець. Але краще вислухати її образу, ніж пояснюватися з її батьками.

Я сидів біля ліжка цілу ніч, спостерігаючи, як вона спить. Вона була такою беззахисною... А в якийсь момент навіть легенько усміхнулася уві сні.

Вона справді дивовижно красива. Мабуть, від хлопців у неї немає відбою.

Цікаво, а в неї є хлопець?

Утім, навіть якщо й є... Все одно я хочу, щоб вона була моєю. І я обов'язково цього досягну!

Доброго вечора! це була не тільки частина від Кирила і його зізнання що відчуває до нашої Алінки. Дякую вам за те що разом проходимо і читаємо історію Аліни і Кирила, далі буде продовження і цікава частина. 

Дякую за підтримку!

Цьом ваша авторка!