Розділ 5. Аліна

Я була налаштована позитивно. Ми з Оксаною йшли на День народження Олега в піднесеному настрої, і я очікувала просто відпочити в компанії друзів та однокласників. Але коли побачила Кирила, який стояв у дверях кав'ярні, мені миттю стало некомфортно. Навіть сік, який я пила, здалося, вмить зіпсувався.

Кирило крокує до іменинника, як павич із розгорнутим хвостом. Звісно, він, як завжди, одягнений з голочки: чорна шкірянка, а під нею біла футболка, яка вигідно окреслює його фігуру. Крізь тканину виразно просвічуються кубики преса... Здається, я загледілася. Сподіваюся, він цього не помітив!

Ми всі сіли за стіл. Офіціант приніс велику піцу та соки, але якісь хлопці примудрилися непомітно пронести й алкоголь. Я відразу наповнила свою склянку водою, щоб мені навіть не намагалися нічого наливати — не хочу потрапити в безвихідну ситуацію, а потім вислуховувати від батьків.

Усі їли й пили, і лише Кирило краєм ока не зводив із мене очей. Я його зовсім не розумію: сам відштовхнув, сам висміяв, а тепер дивиться так, ніби в мені зараз дірка утвориться. Мене аж тіпало від цього погляду — сидіти поруч стало просто нестерпно.

Усі розмовляли й сміялися з анекдотів Дениса, мого однокласника, а хлопець навпроти лише мовчки спостерігав. У його очах палала злість — і ще щось таке, чого я не могла розшифрувати.

За кілька хвилин хтось запропонував продовжити вечір у клубі. Я не чула, хто саме це сказав, але бачила, що більшість охоче підтримала ідею. Мені туди зовсім не хотілося, але Оксана почала благати піти за компанію, щоб вона не залишалася одна. Запевнила: якщо мені не сподобається, ми одразу повернемося додому. Під цим «котячим» поглядом подруги я зрештою здалася.

Усі почали зводитися з місць і виходити на вулицю, подихати повітрям. Оксана вискочила разом із ними, лишивши мене на мить саму. І саме в цей момент ззаду підійшов Кирило:                                         — Канарко, тобі не варто туди йти!

У мені спалахнула лютість. Страшенна лють! Хто він такий, щоб мною керувати? Переживає за мене, чи що?!                                                                                                                                                                 — Хто ти такий, щоб указувати, куди мені йти, а куди ні?! — виплюнула я йому в обличчя. — Ти що, мій татусь?

Я почула, як його подих різко почастішав. Кирило стояв увесь червоний від гніву,  таке відчуття ніби в нього зараз пара з вух піде, можна чайник кип'ятити! У душі я навіть зловтішно засміялася.

— Прошу тебе, зніми цю ганчірку! — продовжив він роздратовано. — Такі носять тільки дівчата, які хочуть стати здобиччю на одну ніч!

Після фрази «на одну ніч» мені понад усе захотілося заліпити йому ляпаса. Я ледве втамувала це бажання, стиснувши кулаки так, що нігті вп'ялися в долоні. Але замість бійки вирішила зробити йому капость.

Подивилася на його білу футболку, потім на стіл... і схопила склянку з соком.

Один різкий рух — і темно-червона рідина виплескується йому просто на груди! Біла тканина миттю вкрилася величезною плямою.

Не встигла я й оговтатися, як він боляче схопив мене за лікоть що шкіру обпікало. Кирило затис мою руку, наче кліщами, і силою потягнув до вбиральні. Вирватися було неможливо.

Ми заскочили всередину, двері зачинилися з гучним гуркотом. Він штовхнув мене до умивальника. Я розгубилася, гарячково роззираючись довкола — думала знайти щось важке, щоб врізати йому по голові, якщо почне чіплятися. Але довкола було порожньо.

Повернувшись до дзеркала, я побачила поруч Кирила, який через голову знімав футболку. Усередині все похололо: «О Боже, що він збирається робити?!» Я стояла з розкритим ротом, заціпенівши від шоку.

Очі мивоволі ковзнули по його тілу. Чорт... це неприємно визнавати, але фігура в нього просто ідеальна. Видно, що хлопець із спортзалу не вилазить — хіба що з тренажерами не цілується, з обожнюванням розглядаючи себе в дзеркалі.

— Що, роздивилася? Усе розгледіла? — вивів він мене з заціпеніння.                                                          — Та було б на що дивитися! — пирхнула я.

Він лишень іронічно хмикнув — чудово зрозумів, що я брешу. Він читає мене, як розгорнуту книгу!

Кирило сунув мені в руки зіжмакану футболку, яка зараз більше нагадувала ганчірку для підлоги:             — А тепер відпери. Я в такому вигляді в клуб не піду!

«Він хоче йти в клуб?! Очевидно, мені треба негайно тікати й шукати привід не їхати туди», — гарячково міркувала я. А вголос відповіла:                                                                                                          — Зараз?! Я цю пляму не виведу, тут потрібен відбілювач, а краще нову купити!

Але він не зводив із мене очей, терпляче чекаючи. «Ну добре, хочеш, щоб я відіпрала — буде тобі!» Я увімкнула воду, взяла мило й почала терти тканину. Раптом відчула, що в туалеті стало занадто тісно — він підійшов надто близько, забравши весь мій особистий простір.

Біля шиї пролунав його легкий подих. Волосся на шкірі встало дибом. Я заніміла, ніби в тумані, абсолютно загіпнотизована.

Звівши очі до дзеркала, я зустрілася з його відображенням. В очах Кирила спалахнуло щось темне й небезпечне. У мене аж у роті пересохло — довелося облизнути губи.

Він усміхнувся точно як ті злі герої-коханці з підліткових серіалів. Я хитнула головою, намагаючись струсити цей чар, і різко розвернулася до нього, хоч він і стояв майже впритул. Жбурнула в нього футболку й відрізала:                                                                                                                                         — Усе готово, я випрала! Більше не підходь до мене!

Я штовхнула його й кинулася до виходу, але він кинув мені наздогін:                                                         — А чому? Боїшся, що тобі сподобається й ти не зможеш зупинитися?

Не зрозумівши, на що він натякає, я лише пирхнула й озирнулася. Кирило натягував на себе вологу футболку, яка наскрізь просвічувала й облягала його торс. Він єхидно усміхнувся, зачепив мене плечем і першим вийшов із вбиральні, грюкнувши дверима.