Розділ 2. Аліна

Ранок у мене починається не дуже добре, тому що я не виспалася. Після 9 - го класу у моєму житті відбулися зміни моя мама відкрила квітковий магазин а тато був на заробітках і звичайно нам передавав гроші, і приїджав брав відпустку щоб побути з нами. І мама вирішила відкласти і відкрити собі магазин про який мріяла.  

 Звичайно після уроків біжу їй допомагати, і працюємо допізна що навіть я неможу виспатися, але мені подобається займатися цією справою, я навіть проходила курси по флористиці і брала участь у декорі весілля, це так цікаво!

Життя у мене саме теж цікаве, допоки я непобачу цього Кирила, нерозумію чому він перевівся в паралельний клас? я думаю це через мене! Після невеличкого скандалу між нами я кожного дня приходила в сльозах, він завжди мене критикував що я не так одягнута. Натякнув що я не "Того Статуса" мене звичайно це злило, і я йому дошкуляла.

Одного разу це був ранок, я прийшла до школи як завжди на перший урок, сідаю за парту, ну і підходить він до мене і каже:

- Що штани в шафі інших небуло? - регоче весело - А що не так з моїми штанами? якщо тобі не подобається не дивись, і взагалі яке тобі діло? те що хочу те одягаю! - він на мене подивився, я побачила що він якби ніби розізлився, і тут я добавила:

 - а ти хто мені такий? - він промовчав, але я бачила як він злиться і щось хоче сказати.

А потім  після фізкультури, підхожу до моєї шафи з одягом щоб переодягнути, я відкриваю, і бачу що хтось тут в мене ліз і порпався, я беру одяг і помічаю що мої штани скоріше джинси порвані, не просто порвані а повирізувані ножницями, я штрашно лютувала, що навіть від злості вдарила в шафу.

Я взяла одяг і побігла, я здогадуюся хто це зробив! я зупиняюся недоходячи до спортазала бо знаю що його тільки там можна знайти, штовхаю від усієї злості двері до спортзала  і забігаю, і бачу хлопці десь приблизно семеро грають у баскетбол і серед них цей диявол, біжить і сміється, йому весело, зараз він допригається у мене.

Я підхожу до хлопця і кричу Кирилові, гра звичайно зупиняється всі стоять, і дивляться на мене і знають що зараз буде, очікують на виставу.

- Кирило, навіщо ти порпався у моїх речах і зіпсував мені одяг?

- Я нічого не робив! - і усміхається, думає що я небачу що він притворяється.

- Ага так я тобі і повірила! - я взяла і кинула у нього одяг, і оголосила йому війну! і вийшла.  Побачила у свої кишені  що у мене засвітився екран телефону і прийшло сповіщення на вайбер, я відкриваю, номер невідомий і читаю

" Я ж казав переодягнися, а ти мені оголосила війну! Добре чекай!"

Після цих багатьох випадків то ми сварилися на уроці, один одного одяг псували, жарртували один з одного, так було весело! але потім закінчувалося плачевно, і плакала я.

Мої батьки побачили що я кожного дня після школи приходила сумна і зі сльозами, зрозуміли і пішли у школу дізнатися що там сталося. Знаю були сварки між батьками але мені мої нічого неговорили.

Кирил і далі вчився зі мною в класі, там далі наступили літні канікули. Батьки запевняли мене щоб я закінчила школу і вступила в університет.

Коли закінчились літні канікули, відчуваю що мені щось бракує, і озираюся на першокласників і інших дітей, проводжу поглядом наш паралельний клас і мене заціпив погляд знайомий, він стоїть з паралельним класом.

Він постійно на мене дивиться, це дуже дивно, а  я роблю вид що його небачу. Але він дуже змінився, витягнувся, в плечах теж видно, став більше таким дужим, він до мене не чіпляється, ми з ним навіть не розмовляємо тільки іноді зустрічаємося очима.

Перший урок сьогодні у мене фізика, я страшно цей предмет нелюблю, ну що ж поробиш, і знову в нас буде паралельний клас Б. Так вони математичний клас і там відмінників дуже багато, і тому нас звели разом на природничі предмети, і то по половині класу. 

Вчитель заходить в клас і вітається з нами, 

- Добрий ранок учні!

- Добрий ранок Марія Петрівна! - привіталися ми з вчителем.

- Сьогодні в нас практичне заняття, будете ділитися парами і описувати хід досліду, розповідати будете на наступний урок, тому що ви не встигнете. Так діліться по парам, вас небагато, хто сосід ззаду не по парті так буде цікавіше!

Я озираюся ззаді себе, а ззаду мене сидить особливою персоною нон грата Кирил, доля мене дуже любить. Подивилася на нього а він з під лоба на мене, і каже:

- Здається тобі від мене не втекти! прийдеться тобі зі мною бути на практичній.

Я звичайно відкрила рот від подиву буквою "О" і піднімаю руку, вчитель мене помічає і каже:

- Що Коваль? у тебе якісь питання?

- Так! можна помінятися парою з кимись іншим, вважаю це буде не продуктивна практична робота.

-  Коваль! нічого я небуду міняти, а продукти купляють на ринку, так що сідай до Литвиненка! - я звичайно скривилася, мені так нехотілося сідати біля цього, але мушу.

Я встаю з свого місця і йду до парти де сидить Кирил, він сам сидів, і я підхожу до пустого стільчика і дивлюся на Литвиненка Кирила, а він так всміхався і бачу гордиться, жах! Я сіла і він до мене нагнувся і прошепотів до вуха так щоб ніхто не чув:

- Ну що канарко? можеш злитися не злитися і пихтіти але зі мною требе працювати, а після здачі практичної ти мене поцілуєш? - я звичайно ввійшла в червону фарбу і розізлилася і стала йому на ногу, а він почав шипіти, і я відповіла:

- У нас тільки один урок, а далі я надіюсь тебе непобачу! а за поцілунок тільки мрій, я краще жабу поцілую чим тебе!

- А може тобі сподобається, і знаєш від жаби можеш отримати інфекцію, а поцілунок колись я від тебе заберу, повірь!

-  Ти що думаєш що я нікого не цілувала?

- Так по тобі видно! - і подився на мої губи.

- Знаєш ти дуже самозакоханий нарцис!

- Я ж тобі колись подобався? 

- Це було помилково!

Я оглянулася і всі починають працювати і озираються на нас і підсміюються, і вчитель навіть дав нам зауваження, і ми мовчки почали з цим дияволом працювати і говорити суто по темі.